Глава 48

Усьому є початок і всьому є кінець.

Навіть вічність із чогось починалася.

____________________________

* * *

Від запаху крові, що витав у розігрітому повітрі, паморочилося в голові. Місце вбивства Нандіна Абе оточили. Клер з дивним сум'яттям дивилася на червону стрічку, що огородила дитячий майданчик, на метушню медпрацівників, поліцейських, слідчих, судмедекспертів. Мідлтон уже був тут. Вкрай спантеличений і змарнілий, немов стрижень вийняли.

Нандін Абе все ще лежав обличчям донизу, зарившись закривавленими пальцями в побурілий пісок. Поруч безліч слідів, що свідчили про бійку, що безперечно мала місце.

З імперського бюро розслідувань надіслали навіть відео, судячи з якого, загиблих було набагато більше. Нападники своїх забрали. Абе, своєю чергою, залишився лежати, привертаючи увагу  посланням і ножем у спині.

Усе це здавалося дикістю. Клер із ним говорила ще півтори години тому. Бачила, торкалася, злилася і згадувала минуле. І від щирого серця ненавиділа. Десь глибше були поховані інші почуття. Дружба, любов і суперництво,  залежность. Двохсот років наче й не бувало. Філл, Нан і Клер... З їхньої трійки вона залишилася одна.

Чи надовго?

— Вражаюче, — видихнув префект Кальтеноя, зупиняючись поруч і розглядаючи місце вбивства. Погляд зачепився за записку, яку саме фотографував штатний фахівець. — Що там написано?

— Суд над кожним відбудеться, — з роздратуванням процитувала Клер, переводячи на нього погляд. — Що ви тут забули, Такебіре?

— Доля моя — наукові дослідження, — аж ніяк не зніяковів він від їх тону і клацнув пальцем по натягнутій стрічці, що огородила місце вбивства. — Я сподіваюся, ви складете мені компанію на наступні півтори години.

— Я зайнята... — відрізала де Руж і знову перевела погляд на майданчик.

— Чим? Алгоритмами, які введено в базу ще  годину тому? Чи, може, піддаєтеся  ностальгії, шкодуєте за минулими днями? — не вгамовувався Мебіус, уважно стежачи за діями медиків. — Зізнайтеся, тут вам нічого робити.

— Ідіть... куди йшли... — процідила вона, кидаючи на нього роздратований погляд.

— Я і прийшов... куди йшов... — Такебір глузливо підняв брови, повертаючи до неї до паскудства  випещене обличчя. — Нандін Абе просив надати вам послугу в разі непередбачених обставин. — Він багатозначно кивнув у бік трупа. — Тож готовий надати її вам безоплатно, просто зараз.

Сказане справило необхідний ефект. Жінка розгубилася. Насупилася, намагаючись зрозуміти, до чого веде префект Кальтеноя.

— Мені не потрібні послуги, Мебіус, ні від вас, ні від Нандіна... — нарешті видала вона, відсікаючи будь-які спроби зав'язати розмову. Чоловік не здавався.

— Нан попереджав, що ви так відреагуєте, — він на мить похмурішав, думаючи про своє, а потім пірнув пальцями до кишені й витягнув складений учетверо аркуш. — Прочитайте... — ткнув він його де Руж.

Клер не поспішала брати лист, відчужено дивилася на білосніжний  папірець і на чорні рядки слів, які просвічувалися наскрізь.

— Та беріть же! — чоловік із роздратуванням пхнув аркуш їй у руки і скривився. — Не поводьтеся як примхлива стара дурепа , дратує.

Зковтнувши непотрібну грудку  у горлі, Клер розгорнула аркуш і шумно видихнула. Дрібний, важкий для читання почерк Нандіна впізнала одразу. Манеру викладу — теж.

Лист не зайняв багато часу, але викликав багато запитань і, як не дивно, жаль. Склала його і сховала в сумку.

— Добре... — через деякий час погодилася вона. Погляд продовжував чіплятися за те, що відбувалося на майданчику. Тіло Нандіна Абе нарешті сховали в мішок і повантажили на ноші.

— Добре те, що добре закінчується, префект де Руж, — заперечив Такебір, не готовий до того, що вона припинить сперечатися, — на жаль, я не впевнений, що бажання Нандіна приведе нас усіх до очікуваних результатів.

Жінка пирснула, ховаючи за сміхом нервозність.

— Ви що, тепер відмовляєте мене?

— Ні, боронь мене Всесвіт, — схаменувся він, — ходімо, Клер. У мене не так багато часу.

***

У магазині майстра Ірраїля було велелюдно. Усі ті самі слідчі та криміналісти.

Такебір і де Руж прослизнули повз них у далекі приміщення оточеного об'єкта, у ретельно облаштовані лабораторії.

— Думаю, скористаємося цим кабінетом, — промовив Такебір, ковзаючи поглядом по новенькому приміщенню. Діловито пройшовся повз низку порожніх інкубаторів, заглянув у стерилізатор і вивудив звідти кілька інструментів.

— Сідайте, Клер...

— Куди? — вона розгублено озирнулася.

— Куди завгодно, мені все одно, а вам має бути зручно, — порадив Мебіус. — Зізнатися, прохання мене спантеличило, але вам, схоже, воно зрозуміле.

— Ви читали того листа? — питанням на питання відповіла де Руж, а потім присіла на перше-ліпше крісло.

— Я його не зрозумів. Старі поняття, відсилання до невідомого минулого. Парадигми... Закатайте рукав, будь ласка.

Клер слухняно виконала прохання. Такебір насупився, спантеличено втупившись у сталеву скобу, що з'єднувала живе передпліччя з протезом.

— Варварство... — прокоментував він. — Можу зняти. Щоправда, протез буде зіпсований. Пам'ятається мені, ви небайдужі до цієї моделі.

— Просто звикла до неї... — Клер розгублено глянула на штучну долоню. — Алек казав, що є можливість повернути руку.

— Ну... ваш Алек не збрехав, — знизав плечима Такебір, оглядаючи її передпліччя і промацуючи його пальцями. — Виростити нову руку і зв'язати її з тілом можна. Вона навіть зможе функціонувати після кількох курсів нейрокорекції. Тож було б бажання. Я правильно розумію, руку ви втратили разом із попереднім паспортом?

— Так, попередній був старого зразка.

— Ось і в Абе паспорт виявився старого зразка, — усміхнувся Такебір, нарешті намацавши чіп, і взяв у руки скальпель. — Не такий старий, як той, що забрали у Швачка, але необхідними нам властивостями він ще володів... Зізнатися, ми обидва дуже здивувалися, коли визначили це. — Він на мить замовк, обробивши її шкіру спиртом. — Зараз вас вкусить комарик, Клер...