Глава 37

Димитрій ходив приміщенням. Ірраїль, плентався слідом, шаркаючи ногами. Площа була величезна.

— Як тобі, старий? — обернувся до нього радник.

— Може бути, — похмуро процідив старий майстер, стежачи за тим, як техніки оперативно монтують установку клімат-контролю. Десяток інкубаторів уже було встановлено, остання модель, не дешеве задоволення. На кожному — серійний номер. Усе офіційно. Його власний статус у цю офіційність не в'язався.

Мимоволі затримав погляд на чашоподібній кришці найближчого інкубатора, ковзнув поглядом по внутрішньому оформленню анатомічного ложа.

— Воно підлаштовується під габарити? — поцікавився він у техніка, який копошився в дротах.

— Там управління, гляньте, — ткнув хлопець пальцем у бік інтерфейсу і, взявши черговий ключ, пірнув під капсулу інкубатора.

— Щось не так? — підійшов ближче Димитрій. А Ірраїль лише розгублено дивився на ноги техніка, який пірнув під апарат.

— Я не розумію... — видихнув він. — У вас цілий Кальтеной, бери будь-якого майстра, чому я?

Димитрій зітхнув і почухав потилицю. Прямо говорити не хотілося, а легкої відмовки  Ірраїль не зрозуміє.

— Коли справа стосується моральності, хорошого майстра важко знайти, — почувся незнайомий голос.

 Старий майстер різко обернувся і насторожено глянув на незнайомого гемовця. Нашийник вочевидь був із нових моделей, та й одяг на людині був не дешевим.

Димитрій тут же схаменувся і простягнув чоловікові руку для потиску.

— Префект Такебір, — усміхнувся він, — радий зустрічі.

— Взаємно, а ви, — Мебіус обернувся до Ірраїля, — наш новий науковий співробітник, генетичних справ майстер Ірраїль?

Старий насупився і потиснув простягнуту руку, мимоволі відзначаючи специфічну форму долонь префекта. Подовження проксимальних фаланг було нетиповою модефікацією, через неї пальці Мебіуса здавалися павучими лапками.

Експерименти на собі говорили багато про людину.

— Я у вас уже працюю? — вирішив уточнити Ірраїль, але відповіді не було.

Мебіуса Такебіра відволік один із техніків, демонструючи на своєму робочому планшеті якусь плутанину з голографічних ліній.

— У нас два проєкти на відеоспостереження, який брати? — на повному серйозі поцікавився він.

— Зараз, — Мебіус уважно глянув на системи, а потім обвів приміщення поглядом.

— Обидві. Прив'язка до правого кута, — ткнув він пальцем у бік глухої стіни. — Систему життєзабезпечення в протилежний і краще теж продублювати.

— Але кошторис не передбачає дублежу.

— Не цікавить, роби. — Відрізав префект і знову обернувся до старого. — Майстре Ірраїль, маю хвилинку, хочу обговорити ваше замовлення щодо тіл.

— Префекте Такебір, там є невеликий кабінет, уже облаштований, — вклинився Димитрій, вказуючи вглиб приміщення.

— Раднику, з вашого дозволу, у нас суто технічна розмова... Ви заважатимете, — відрізав Мебіус, ставлячи його перед фактом, і знову глянув на Ірраїля. — Пообідаємо, колего?

Старий мовчки кивнув. Він багато чув про Мебіуса Такебіра. Прийшла ця людина на посаду префекта вісім років тому. До нинішньої влади ставився лояльно. Судячи з того, що кальтенойська техніка стояла навіть у лабораторіях Бібі, лояльний він був до кожного, хто платив.

Утім, відмовлятися від обіду через широту чиїхось поглядів було нерозумно.

Відішли недалеко. Літній дворик був розбитий неподалік. Вітер підхоплював краї десятка білих скатертин, що обрамляли круглі стільниці. Кручені спинки стільців навколо столиків вабили присісти й спертися на них. А яскраві парасольки, що відкидали тіні, вигідно відтіняли похмуру будівлю міської ради.

Присіли не змовляючись. Прийнявши замовлення, офіціантка пішла геть, а Мебіус неспішно ковзнув пальцями до нагрудної кишені піджака і витягнув сталеву тиснених пластинку. Поставивши її на стіл, підсунув до старого і відкинувся на спинку крісла.

— Ваша ліцензія. Безстрокова, — коротко пояснив він, вивчаючи майстра, як черговий експериментальний зразок.

Ірраїль підняв руку, щоб узяти її, але в останню мить поспішно стиснув пальці в кулак і похмуро глянув на префекта.

Мебіус бачив його наскрізь, прекрасно розуміючи його сум'яття.

— Кальтеной оцінив широту ваших ідей, майстре Ірраїль, — пояснив він, не чекаючи відповідного запитання. — Оцінив і вжив заходів. Відтепер ви старший науковий співробітник і це звання залишається за вами до закінчення вашого часу.

Ірраїль усе ж таки втримався і, доторкнувся до пластинки кінчиками пальців. Сірий метал був прохолодним на дотик. Важко передати, як старий хотів заховати цю річ в одну зі своїх кишень... Але завжди були, є і будуть особливі умови, яких йому ще не озвучили.

— Справа ж не в широті ідей... — прошепотів він і мимоволі відзначив тремтіння у власних руках. Хвилювання було не найкращим станом, як і нерозсудливість. Його новий знайомий не договорював, а стрибати в невідомість вдруге Ірраїль не хотів.

— Звісно, ні, — Такебір уважно глянув на старого. — Буду відвертим, офіційно вашу кандидатуру схвалено через ваше ставлення до етичного боку питання.

— А... неофіційно? — Ірраїль хмурився. У нього було прекрасне ставлення до етики. Прописне й неухильне. Він встиг озвучити його минулого вечора, у присутності Клер де Руж . Ось тільки завдання не вимагало наявності цього самого "правильного" ставлення.

Мебіус усміхнувся.

— Проста випадковість. Збіг обставин, — пояснив він, не відводячи погляду, — Димитрій запропонував вас, коли стало зрозуміло, що ніхто з діючих майстрів ризикувати не хоче... Етика диктує свої умови і вона не вписується в експеримент... А точніше експеримент виходить за її межі. А через добу ми дізнаємося про Віто... — Такебір хитро примружився. — Мені імпонує ваша зухвалість, Майстре Ірраїль. Нестандартні рішення, іронічний контекст і неприкритий гумор вашої роботи змушує раз по раз повертатися до неї і вивчати. Вважайте це моїм щирим зізнанням у любові. Як майстер майстру.

Ірраїль спантеличено моргнув.