Глава 34

"Просто піднімаємо опущені руки, спрямовуємо погляд уперед і йдемо.

Не важливо, як і не важливо якою дорогою. Нехай під ногами вибоїни і ями. Нехай з неба ллє дощ, а в обличчя б'є пронизливий вітер. Нехай наші серця і душі борознять глибокі тріщини з погаслих надій і сотень розчарувань. У нас немає іншого вибору — ми повинні йти тільки вперед. Не озираючись, але пам'ятаючи про все, що складає нас в особистості.

З вітальної промови Філа, Першого Імператора Сакської Імперії"

абз. 2 ст.5. Підручник із соціальної філософії. 365 с.

Рекомендація до включення в базову освіту.

Клас складності - 5

________________________________

Нандін повернувся в резиденцію тільки о дев'ятій ранку з цілою купою подій за спиною і коробкою чистих записуючих кристалів. Спогади Нани Вагнер виявилися справді цікавими. Відсутня деталь, цеглинка з самої основи багаторічної змови. Там було стільки огидності й аморальності, що цим натерпілося поділиться.

Фердинанд, на його захоплений коментар, лише вальяжно махнув рукою і присмоктався до чашечки з кавою.

— Я в записі подивлюся, — туманно відповів він. Темні кола під очима і почервонілі білки його очей свідчили про безсонну ніч. Думок Нандін не чув і підозрював що Ферді просто їх заблокував. Утім, зараз було не до цього.

—  Тридцять Дев'ята! —  Крикнув він, влітаючи в секретарський відділ, —  мені потрібне повне підключення до бази даних.

Дівчина скинула на нього абсолютно незацікавлений погляд.

— Повне підключення буде можливе через двадцять хвилин, запустити процедуру? —  На її обличчі прослизнула подоба посмішки. Нандін Абе й сам не помітив, як усміхнувся. Ще кілька днів і ця дівчина нарешті почне проявляти повноцінні емоції. І тоді Фердинанд знову пушитиме хвіст, наче березневий кіт . Усе стане на свої місця.

—  Запускаємо.

Секретарка прикрила очі й зосередилася. А за мить глянула на Нандіна:

— На нас чекають.

База даних являла собою потужну нейромережу: в її обов'язки входило не тільки збереження інформації, а й її повне інтелектуальне опрацювання. Нандін ішов повз напівкруглі скляні сфери-акваріуми в звично ковзав поглядом по ув'язнених усередині тих сфер операціоністах. Їхні оголені, позбавлені рослинності тіла давно зрослися з системою життєзабезпечення. Нервові трубки об'єднували їхні розуми, створюючи суперпотужну систему обробки інформації. Тридцять Дев'ята йшла повз них, ніяк не реагуючи на абсолютно відсутні обличчя колег. Ще одні двері, відділ технічного обслуговування різко вирізнявся шумом і гамором. Персонал стежив за роботою систем життєдіяльності та схоже готувався до повної заміни одного з органічних кластерів.

Тридцять Дев'ята продовжувала не звертати на те, що відбувається, уваги. Нандін знав, що з аналогічною відчуженістю вона б пройшла і крізь катівню. Скільки він бачив таких секретарів, як вона: байдужих і раціональних, що проходять повз напівобрубані, обплетені трубками тіла і ніяк не реагують. Що за Філа, що за божевільного Сатоїра, що за Фердинанда, —  одне й те саме — перші, другі, десяті й двадцяті, тисячні, стотисячні оператори баз даних, що безперервно змінюються. Нескінченний подих давно згиблого світу, де людське життя без гроша і зв'язків дорівнювало нулю. Нан пам'ятав, як побачив ці людські кластери вперше: Філа тоді трясло, а Клер просто вирвало. Відраза і бажання знищити, ось що вони відчували. Що відчував він сам — Абе не пам'ятав, а зараз він і не замислювався над цим. Бо давно стало все одно: чи виростять під потреби системи чистий мозок, чи запозичать його у підходящого для цієї цілі громадянина, —  по суті одне й те саме ставлення, постраждає людина для людства. Більше — ніхто. Чи хотів Філл саме такого співвідношення людини і природи? Хто знає, але вийшло цілком у його дусі.

 Місце, в яке привела Тридцять Дев'ята, було Нандіну знайомим. Сіра кімната, система життєзабезпечення і крісло, оповите мережею нейротрубок — усередині кожної живі нервові волокна. Вони були вирощені до обсягів, яких ніколи не змогли б досягти в людському тілі. Весь цей техно-біологічний жах переходив у мережу тонких дротів, а ті обплітали навершя крісла — тонкий обруч. Тридцять Дев'ята не оглядаючись підійшла до приладової панелі, розташованої вздовж лівої стіни, і почала вибирати налаштування:

— Тип завдання? — не зважаючи на  ту швидкоплинну посмішку, спійману в секретаріаті, її голос усе ще звучав механічно.

—  Запис. Візуалізація. Аудіо, —  з розстановкою відповів Нандін.

Дівчина швидко пробіглася пальцями по голографічній панелі, вибираючи налаштування.

—  Місце збереження?

—  Індивідуальний блок, —  Нандін передав їй коробку з кристалами.

Коли кристали до єдиного лягли в приймальний бокс, Тридцять Дев'ята зачинила кришку і продовжила налаштовувати систему. І тільки коли зробила все, що було потрібно, вона розпустила своє волосся, звільняючи його від шпильок, мовчки сіла в крісло й одягла на голову обруч. Тонка мережа нейротрубок лягла поверх її волосся, немов покривало, навіваючи думки про зовсім інші, приємніші асоціації. Безліч дрібних біо-електродів на гнучких сегментованих ніжках охопили її голову по всьому периметру.

— Система готова до використання. Запуск, —  дзвінко констатувала вона і, поклавши руки на підлокітник, застигла, як лялька.

Установка загула. А наступної миті десяток широких сталевих браслетів зафіксували її тіло.

Нандін тільки й чекав цього. Обійшовши крісло і пробравшись пальцями крізь мережу нейротрубок, він торкнувся її скронь і тільки потім почав навіювати.

Мозок Тридцять Дев'ятої виявився сильним: вкласти в її чарівну голівку весь той обсяг інформації, який Нандін хотів візуалізувати, було складно. Але він це зробив, а апарат зчитував усе прямо в Базу даних. Записувальні пристрої заповнювалися один за одним, поки Нан не вклав у них свою останню зрозумілу думку. Тридцять Дев'яту трясло. Її очі закотилися, судома, здавалося, охопила кожну ділянку її тіла. На її губах пузирилася слина, білки очей почервоніли від потрісканих судинок.