Глава 28

Треба бути чесним із собою. Будь-яка створена твоїми руками помилка впливає не тільки на тебе, а й на кожного, кого ця дія стосувалася. Якщо ти верткий, то вийдеш сухим із води і майже не відчуєш віддачі. А якщо чесний, ця твоя помилка тягтиметься за тобою, як злісна чорна тінь, кусаючи, віддираючи по шматочку від твого спокою на кожному невдалому повороті, виводячи з рівноваги, породжуючи всередині невпевненість, тугу і жаль. Невірний погляд на життя — це теж помилка... але дізнатися ти цього вже не зможеш. І тільки коли зійдеш пилом під триметровою грудою ґрунту, хтось із майбутнього покоління скаже: "Гей, хлопці, ось ця людина була неправа..." Але все це можливо лише за умови, що тебе буде за що згадувати...

Із закритого цензурою

Час написання невідомий

____________________________

Двері були замкнені, а відчинити їх виявилося нічим: ні ключа, ні шпильки, ні паршивого дротика. А вийти з вимушеного ув'язнення хотілося. Озброївшись відкрученим у ванній кімнаті краном, Нана Вагнер застигла біля дверей, розраховуючи врізати першому, хто їх відчинить. Звичайно ж, можна було взяти табуретку для цієї справи, але тримати її у висячому положенні видавалося вкрай сумнівним задоволенням.

У простому плані Нани Вагнер було кілька слабких місць, що зводило його результативність нанівець. По-перше, вона так і не знайшла жодних слідів відеоспостереження, однак це не означало, що такого не було. Тож, цілком імовірно, її бойова готовність для декого була зараз не більше ніж потішною сценою на екрані телевізора. По-друге, якщо їй все ж таки вдасться комусь врізати краном по голові, це не означає, що вона зможе втекти. По-третє, її фізична форма була не на висоті. Гіпотетичний противник, на відміну від втікачки Вагнер, не тільки регулярно тренувався, а й вогнепальною зброєю користувався без докорів сумління. І якщо взяти в руки зброю для Нани не проблема, то от чи зможе вона натиснути на спусковий гачок — вкрай складне питання. Кулю випустити — це не краном по носі з'їздити.

Останнім аргументом не на її користь був звичайний голод. Живіт крутило, і дівчина вкотре пошкодувала, що не доторкнулася до їжі, коли була можливість. Годинника в кімнаті не було, тому Нана не могла сказати, скільки часу минуло після розмови з Бібі. Якщо тоді був розпал дня, то зараз, найімовірніше, вже пізній вечір, якщо не глибока ніч. А отже, з кожною годиною вона все більш слабне. Що, знову ж таки, не найкращий варіант для її задумки. На жаль, гарна затія завжди приходить з запізненням, або не приходить зовсім. З роздумів її висмикнув приглушений хрип за дверима. А потім легкий стукіт у двері. Перехопивши металеву трубку крана зручніше, вона вигукнула:

— Ідіть геть!  — сама ж приготувалася бити, впевнена, що її не послухають.

Замок клацнув, і дверна ручка повільно опустилася вниз. Нана підняла руки до стелі, відвела трубу подалі для найбільш якісного удару і дорахувала до трьох. У той момент, коли двері прочинилися, імпровізована зброя якраз увійшла в щілину, що утворилася, і мала влучити в уявну ціль. Ось тільки щось пішло не так. Труба описала дугу над зомлілим чоловіком, що раптово впав дівчині під ноги, і ледь не влучила Тарісу Лаєну по зубах. А потім білявий раптово зник. Нану знесло з місця. Труба дзенькнула об підлогу. Тієї ж миті дівчина пірнула спиною в купу подушок, розкиданих на ліжку... Таріс навалився зверху і  примружився:

— Вкрай м'який прийом... — сипло прошепотів він, шумно вдихаючи. Кінчик носа на мить торкнувся її щоки, а дихання обпекло губи.

— Ти... ти... з глузду з'їхав? —  здавлено прошепотіла вона, застигнувши від несподіванки, відчуваючи, як його тонкі пальці нахабно ковзнули по її стегнах.

— Є трохи, —  аніскілечки  не зніяковів він, а потім міцно охопив її обіймами і перекотився. Удар об підлогу припав йому на спину. Тепер Нана опинилася зверху, але втекти не встигла. Таріс притиснув її голову до своїх грудей і заповз під ліжко. Вагнер навіть усвідомити те, що відбувається, не встигла. Долинув тупіт. Потім хтось грюкнув дверима.

—  Тут!  Мати рідна… він хоч  живий? — почулося зовсім поруч. На жаль, ліжко повністю закривало огляд і не давало простежити, що ж відбувається.

— От  стерво... Гей, у лазарет його.

Знову задзвенів знятий з рукомийника кран, зовсім поруч прошаркали підошви.

— Схоже, втекли, — сказав хтось. — Виродки чортові... Треба було відразу пристрелити.

— Без самодіяльності, — обірвали його. — Об'єкти потрібні живими. Ти — оглянься тут, ти — за мною! Якщо пощастить, бос нічого не дізнається до ранку.

— А не пощастить?

— Краще тобі його злим не бачити, не сподобається.

Таріс і Нана тихо переглянулися. Ситуація була делікатна. Утім, якщо їх не збиралися вбивати, значить, були шанси виплутатись. Незнайомець пройшов кімнатою, не надто зазираючи по кутах, що грало тільки на руку.

Нана подумки прорахувала  можливі варіанти дій, Лаєн ледь вловимо хитнув підборіддям, не погоджуючись і не намагаючись розімкнути обійми. Дівчина розлютилася і яскраво уявила, як б'є Лаєна табуреткою. Таріс несподівано посміхнувся і знизав плечима. Відчувши, що він послабив хватку, дівчина беззвучно ковзнула з нього на підлогу й обережно виглянула з-під ліжка. Вхідні двері були прочинені. Незнайомець саме зайшов до вбиральні. Дзюрчання, що послідувало слідом, змусило дівчину почервоніти до кінчиків вух. Схоже, він вирішив, що перебуває тут наодинці. Необачно з його боку, але вкрай вчасно.

Отримавши відчутний поштовх від Таріса, Нана швиденько вибралася назовні й тихенько підняла за ніжку найближчу табуретку. Обережно підійшла до дверей ванної і приготувалася опустити її на голову невдахи, коли той вийде. Задумане було якісно виконано за кілька секунд. Чоловік у сірому комбінезоні з глухим стогоном упав на підлогу.  Лаєн, не зволікаючи, потягнув його назад у ванну. Там вони напару його і обшукали, а потім міцно зв'язали знятим із ліжка простирадлом.

Поки Вагнер ховала по кишенях трофейну перепустку, запальничку і білкові батончики, вилучені в жертви, Таріс пройшовся кімнатою і стягнув зі столу конверт. Ознайомився з вмістом і, не роздумуючи, пхнув його за комір свого комбінезона.