Глава 21

"Прохолодне ранкове сонце повільно піднімалося над дахами будинків. Воно стелило довкола  тремтячі тіні, підсвічувало туман, повільно окреслювало променями рівну витоптану поверхню.  Площа була розташована в самому центрі селища, не огороджена і не викладена плиткою, без будь-яких розпізнавальних знаків, пам'ятних скульптур і написів. Немов хтось узяв і вирізав рівний квадрат, не пошкодувавши ні садів, ні будівель. Під ногами лише гола витоптана земля. А навколо дерева, та дахи будинків видніються з-за огорож. У будні жителі майже не перетинали площу, завжди обходили її по краю. І неважливо, вели вони худобу на випас чи гнали гусей до річки.

Зараз же, рано вранці, промені торкнулися голів молоді, що звично тренувалися. Юнаки та дівчата, вишикувані в п'ять рядів, синхронно рухалися в такт ритму, який звично   відстукував їх учитель тростиною по своєму чоботу.

— Хо! — багатоголосий звук пронісся над їхніми рядами, позначаючи зв'язку рухів. Разом із ним зайшовся криком півень, злетівши на  огорожу двору єдиного у селищі кравця . Йому вторив інший, пихато  походжаючи вздовж дороги в оточенні строкатих курей. Хвіртка була відчинена, а сам кравець, вийшовши з двору з довгою палицею, намагався зігнати з черешні трійку галасливих сорок. Птахи скрекотали, періодично перестрибуючи з гілки на гілку. Впускали з дзьобів стиглі ласощі через хазяїна спірної черешні, та  летіти геть не збиралися. Черговий маневр старого закінчився тим, що він приклав палицею сам себе.

Хтось із хлопців пирснув, Нана і сама була не проти посміятися, спостерігаючи за кравцем. Але, на жаль, палиця була не тільки в нього.

— Хо! — нова зв'язка з поворотом. Ганн Вагнер так само відстукував ледь вловимий ритм по чоботу. Як диригент перед оркестром. А юнаки і юнки, немов музиканти зі своїми хитрими інструментами, рухалися в такт. Жодного зайвого руху, жодного зайвого подиху. Абсолютна синхронність двох десятків бійців. Але варто було комусь помилитися, цією тростиною прилітало по м'якому місцю.

Долоня Нани Вагнер звично розсікла повітря, легені стиснулися у видиху. Поворот, нахил під чітко вивіреним градусом, удар ногою. Вдих... Зміна позиції. Той самий прийом протилежною рукою, нахил, удар ногою. Уявний противник упав ще від першого удару. А реальний, найімовірніше, ухилиться, може, ще зробить рух назад, підпірне під ногою та вдарить під коліно. Або зіб'є підніжкою, порушивши стійкість.

— Розворот! — гаркнув Ганн Вагнер, ходячи вздовж рядів майбутніх бійців, і продовжуючи розмахувати палицею. Гострим поглядом він вихоплював чіткі рухи, вишукував помилки, асинхронність. Але всі були до непристойності ідеальні.

Ще один ухил, місток, удар у стрибку. А слідом вправа з ножем. Нана завжди ставилася до тренування як до танцю й іноді подумки наспівувала мелодію або уявляла скрипку. Часом у її внутрішню рівновагу вривався щебет птахів, а часом окрик старого Ганна. Або, як сьогодні, заливисті півнячі крики.

Темп тренувань робився швидшим, а повітря стало не вистачати. Біля Ганна вималювався глава клану, Ф'єн Вагнер, у компанії незнайомця. Той був високого зросту, майже метр дев'яносто, русявий... і до непристойності потворний... Якоїсь миті він натягнув на голову капюшон, приторочений до легкої куртки, сховавши за ним свою потворність. Але не це привертало увагу. На плечі чоловіка висів незрозумілий подовжений предмет, увінчаний тонкою трубкою. Інший, схожий, але явно менший, був у Ф'єна Вагнера в руках. Ганн присвиснув, привітався зі спостерігачами, перекинувся з ними кількома словами, а потім ткнув тростиною в бік учнів.

— Нана, Айша! У центр, решта в коло, — велів він. Дівчата переглянулися, важко дихаючи. Інші розступилися, замкнувши їх у кільце, тим самим відгородивши їх від голови і незнайомця. Ось тільки замість спарингу несподівано почалося бліц-опитування.

— Айша... скільки типів імперців існує? — поцікавився вчитель Ганн, виходячи в центр кола і встаючи перед дівчатами. Нана вже наперед знала, що за цим запитанням буде. Двоюрідна сестра, як завжди, відбудеться жартом, основна увага дістанеться їй, єдиній дочці глави Ф'єна.

— Три... — односкладово відповіла дівчина, посміхаючись і загинаючи пальці. — При смерті, мертвий і перероблений... — Майданчиком прокотився регіт. Ганн поморщився, гість хмикнув. Голова промовчав, ніяк не відреагувавши. Айша тим часом мило посміхнулася: — Я щось не так сказала?

— Сказала правильно, але не відповіла на моє запитання, — відрізав учитель і глянув на її опонентку. — Нано, відповідай:

— Норма, вільні та ГМО, — на одному подиху вимовила та вловила на обличчі батька ледь помітну посмішку.

— Що собою являють вільні? — продовжив сипати запитаннями вчитель Ганн. Заклавши руки за спину, він повільно почав обходити дівчат по колу.

— Потомство від ГМО, — видихнула Нана, — на відміну від батьків, нашийників не носять, візуально не відрізняються від норми. У праві модифікуватися обмежені.

— А якщо гарненько подумати? — гнув своє вчитель. Зупинившись перед дівчиною, він ковзнув поглядом по її сухорлявій фігурі й усміхнувся. — Знаєш?

— Будь-який прояв псі-фактора вище норми вважається ознакою модифікації. Якщо людина без нашийника, вона або норма, або вільна.

— Телепатичне навіювання? — не вгамовувався він.

Допит не припинявся, Ганн чекав відповіді.

— Уміння, виведене під час екологічних війн. З моменту становлення Сакської імперії це заборонена модифікація. Люди з цією модифікацією переслідуються законом. Офіційно для ізоляції, неофіційно йдуть у переробку.

— А якщо ГМО знадобиться допомога, що ти зробиш? — поцікавився незнайомець. Нана ковзнула поглядом по батькові і, отримавши у відповідь ледь помітний кивок, видала стандартну відповідь:

— Проігнорую, — сказала вона і покосилася на не менш спантеличену Айшу. — Ми не допомагаємо модифікованим.

— Добре, — схвально кивнув Ганн, — Айшо, а якщо…

— До чого цей допит, учителю Ганн?! — не дала договорити вона. — Невже вирішили правила поміняти? Чи в нас оглядини за рівнем моральності?