Глава 18

"Бойовик, з автоматом в руках, з ненавистю сплюнув:

— Довгожителі… — Слово пробилося крізь його товстий  шолом зневагою та вдарило по самовладанню. Його товариш хмикнув. Інші двоє, сидячи на капоті старого пікапа, навіть не звернули уваги. Ще з десяток, просто не чули, зайнявши позиції за будинками…

Тривале очікування стомлювало. Сонце вже стояло у зеніті і нещадного пекло, вітру не було. Напівзруйноване селище мовчало, лиш іноді з гулом пропускало крізь себе схлипи полонених...

Їх зібрали біля будівлі місцевої школи, зв'язали... і змусили стояти, не дозволяли присісти навіть на мить... Декілька жінок і чоловіків, кілька дітей, багато підлітків... Усіх, хто був старшим за тридцять, вбили одразу, на місці, пояснюючи все простим і зрозумілим: "Довгожителі"...

Нандіну пощастило, що йому було сімнадцять. Спортсмен, рекордсмен, відмінник... отримав свою вічну молодість завдяки досягненням... Таким він був у минулому житті, тепер же стояв зв'язаний між безсмертних невдах, потрапивши до них винятково за особисті заслуги. Мучила спрага, а бойовики продовжували маячити перед очима, нервуючи своєю присутністю.

Вони всі, як один, були екіпіровані екзоскелетами. Сталеві машини обплітали їхні тіла, немов друга шкіра, не залишаючи без підтримки жодного м'яза чи суглоба. Округлі шоломи не просто приховували голови, вони блокували думки й почуття. Перетворювали кожного, хто їх одяг, на виразні чорні плями-воронки на загальному ментальному тлі. Щитки приховували обличчя, віддзеркалювали втомлені силуети бранців і безхмарне синє небо. Дозиметр не переставав пищати. Хтось із полонених схлипнув, і коротка черга в одну мить вибила землю перед неструнким рядом людей.  Зв'язаний натовп налякано хитнувся, та й все. Втекти вони все одно не могли…

На відміну від повстанців, ніхто з них не мав додаткового  захисту від радіації на собі. Все було значно складніше: гроші давали можливість вбудувати його в організм і передати нащадкам. Лише б було чим заплатити. Власне, хто не заплатив, вже встиг померти... або переметнутися...

Чергова автоматна черга, біля самих ніг. Нандін Абе не відскочив. Не було можливості. Руки і ноги зв'язані. Та й за спиною жінка  з малям. Швидше придавить їх  та налякає до смерті, а результату буде менше, ніж крику. Та й повстанець, якщо захоче вбити, все одно вб'є. Знав Абе це так само добре, як і те, скільки людей навколо нього загрузли в розпачі, а скільки чекають зручного моменту для дії. Якби тільки він міг передавати думку на відстань, вони б швидко скооперувалися й ухвалили рішення. Але для цього йому потрібно було поглянути в очі, що в нинішній ситуації було важко виконати. Найгірше те, що він не міг прочитати повстанців. Тому тільки й залишалося, що вивчати їхні рухи тіла і швидкість, попутно наповнюючись загальним страхом, ненавистю і болем, що буквально витали в повітрі...

Мозок прострелило тонкою хвилею ультразвуку. Схоже, у бойовиків запрацював радіозв'язок. Найближчий до нього повстанець повернувся вбік, плечі його напружилися... дуло автомата глянуло в землю. Чорні нечитабельні плями повстанців, що блукали в просторі між будинками, почали перегруповуватися. Невже прийшов черговий наказ? Та хвиля радіозв'язку перестала відчуватися. Чоловіки перехопили автомати, переглянулися, хтось повів головою в бік бранців. Нандін напружився, схоже, все-таки будуть убивати… І тут перед очима промайнула тінь. Найближчого повстанця збило. Шолом лопнув, пофарбувавши землю нудотним місивом. Автомат відлетів убік. За ним розмазало другого. Хтось  у натовпі завищав. Слідом закричала дитина. І тут же з-за рогу школи вислизнула темношкіра дівчинка. Вона, не роздумуючи, підхопила автомат, що впав на землю, і, опустившись на одне коліно, звично прицілилася і натиснула на курок.

Автоматна черга знесла людей, які бігли до них.

Поруч же тінь продовжувала збивати бойовиків одного за одним. Вони відстрілювалися, а їхні шоломи лопалися немов яєчна шкаралупа. Лицьові щитки разом із червоними бризками обсипалися на землю, тіла падали і більше не рухалися. Останній, що все ще залишився на ногах, ховався за машиною. Щось крикнув, а потім його відкинуло і поволокло по землі. Екзоскелет заіскрився. Тінь нарешті оформилася в зрозумілі обриси. Нереально худий хлопчисько впечатав п'яту в кисть, що стискала зброю. Почувся хрускіт, слідом завив бойовик, до скреготу стискаючи зуби. Наступний удар підлітка накрив лицьовий щиток, розбиваючи його вщент і зминаючи чужий ніс... Бризнуло червоним.

Нападник був немов вибілений. Білосніжна шкіра, майже невиразна райдужка очей, червоні зіниці. Альбінос. До того ж до запаморочення швидкий. Поки інші бранці тільки повертали спотворені  жахом обличчя в його сторону. — Хлопчина зробив цілу серію рухів. Нандін бачив ці рухи, але відреагувати на них не міг. Зате могли інші. Ментальний простір навколо нього сколихнувся. Чорні плями засувалися в ньому, разом прямуючи до переможеного бойовика. Голову знову прострелило тонкою хвилею ультразвуку. Знову радіозв'язок... Де вони? За будинками, стиснуть кільцем. Тепер точно не вибратися. Накриють.

— Виро-док, — простогнав повстанець, гундосячи крізь зламаний ніс.

— Для тебе пан Виродок, — усміхнувся білявий. Різко підняв ногу і з усього розмаху втиснув п'яту в обличчя повстанця, розчавлюючи його голову. Звук вмить  тріснутих черепа і тканин, був жахливий. Червона пляма під завмерлим тілом, все ширилась і  приковувала погляд.

Він більше не зникав. Розім'яв шию і ліниво окинув усіх поглядом.

— Клер, збери зброю, яка є,  нам потрібні ще руки, — спокійно велів він.

— Жартуєш? Філе, тут одна неміч! — крикнула темношкіра дівчинка, вивуджуючи з одягу чергового трупа ножі та гранати, закидаючи в мішок, що казна-звідки взяла, флягу з водою.  Нандін здригнувся... Неміч? А сама? Дрібна, одягнена в спецівку не за розміром. У неї були підвернуті рукави і штани. І берці, немов дві цеглини, на тонких ногах. Занадто слабка, щоб становити реальну загрозу. І при цьому досить смілива, щоб нею стати. Вона швидко зібрала зброю і зморщила свій дрібний плескатий ніс, коли вимазала черевик у шматках мозкової тканини... А потім поглянула на будинки, між яких уже можна було розрізнити силуети людей, що бігли до них.