Глава 16

Клер стомлено масажувала скроні. Нарада затягувалася. Денна норма кави була випита. Час обіду давно пройшов, і годинник показував четверту.

Димитрій майже не брав  участі у розмові. Просто слухав на правах радника, адже мав повний доступ до державних таємниць. Кейт Свон ставив каверзні запитання. Алек Швачко ухилявся. Мідлтон постійно морщився і поглядав на годинник. Його день, як усі вже встиг помітити, підпорядковувався винятково чіткому графіку, і недотримання останнього вганяло полковника в  журбу. Власниця кабінету, Клер де Руж, звично хмурила чорні брови. Її темна шкіра періодично рожевіла і вкривалася плямами чи то від злості, чи то від роздратування.

— Я вас почула, — нарешті видала вона. — Алек, ви вільні.

Варто було головлікарю піти, як де Руж звернулася вже до Мідлтона:

— Скеруй довірену особу в архіви. Потрібна будь-яка інформація про Швачка, його сім'ю, родовід. Підготуй документи для суду. Потрібен ордер на обшук його помешкання... — тихо перераховувала вона, не звертаючи уваги ні на Кейта, ні на Димитрія, які одразу навострили вуха. Полковник слухав уважно, не відводячи погляду. Клер продовжувала: 

— Також підготуй детальний звіт і копію альбому для імперського бюро розслідувань. Часу тобі даю до ранку...

— Буде зроблено, — кивнув начальник міського департаменту поліції і, не чекаючи дозволу, швидко пішов.

— Тепер ви, панове, — вона, збираючись із думками, обвела решту чоловіків важким поглядом. — Димитрій... що вам відповіла столиця?

—  Що ви самі  посвятите в деталі, — похмуро мовив він, не цураючись демонструвати свій поганий настрій. Де Руж усміхнулася:

— Чудово...

А потім витягла з кишені другий лист, вручений їй Нандіном Абе.

— Це моя частина. Ознайомтеся, — простягнула вона йому документ і поглянула на Кейта. —  Я так розумію, що інформації від пошукової групи не надходило?

— Повна тиша... — похитав головою колишній слідчий.

Димитрій же дивився на конверт. Той усе ще не був відкритий. На сургучі красувався відбиток імперської канцелярії: змій що заковтував власний хвіст. В адресатах тільки ім'я довгожительки. Схоже, префект мала намір бути з ним гранично чесною. Внутрішні образи за її різкі слова там, біля просторового переходу, згасли самі собою. Радник упевнено зламав печатку і розкрив конверт. Три жовтуваті тонкі аркуші з вторсировини були зшиті й пронумеровані. На кожному стояв гриф: "Тільки для внутрішнього використання". Тобто без розголошення стороннім особам. Зі зворотного боку зшитого документа знову сургуч і печатка з датою.

Димитрій читав документ уважно і відчував, як його прошибає холодним потом. Клер продовжувала говорити зі Своном, не заважаючи йому усвідомлювати всю тяжкість соціальних реформ, що  на них сунули.

Чи з глузду з'їхав імператор Сакської імперії? Чи, може, збожеволіли префекти? Чи це результат тотального телепатичного контролю, як із Кейтом Своном два дні тому? Його приниження ніщо порівняно з тим, що пропонувалося втілити в життя зараз. Продавати людей як м'ясо? Роботів? Овочі? Зрівняти генно-модифікованих громадян із генно-модифікованими рослинами? Невже імперія справді хотіла відібрати право вибору і ті жалюгідні крихти свободи, які ще були у ГМО?

Димитрій давно прочитав написане і тепер оторопіло дивився на імператорський підпис. Здавалося, його голова зараз вибухне від незвичних думок. Мозок згорнеться, скипить, витече крізь вуха і ніздрі.

—  Передайте листа Кейтові, будь ласка, — веліла Клер, звернувши на нього увагу. Зараз погляд її надзвичайно темних очей був, як ніколи, суворий і важкий. Немов у ньому зосередився весь тягар тієї непомірної відповідальності, що лягла на її не по-жіночому міцні плечі.

— Я... не можу... — прошепотів він, нервово облизуючи свої губи. А потім розгублено скрикнув. —  Це проти природи, дикість!

— Не обговорюється, — суворо відрізала Клер, а потім глянула на Свона. Бути безжалісною, ось чого зараз від неї вимагав ненормальний експеримент. Бути черствою, готовою йти напролом, крізь уже усталені норми моралі.

—  Перш ніж це прочитаєш, ти маєш пообіцяти зберігати граничний спокій, —  попередила вона. — Це важливо.

Чоловік кивнув, а потім мовчки забрав папери з тремтячих рук радника Димитрія. Пальці його лівої руки ковзнули по нашийнику, а обличчя вмить похмурішало... Погляд упевнено біг по рядках, і більше ніяких емоцій. Неповторний контроль...

— Яка справжня мета експерименту? — нарешті поцікавився він. — Написане тут відверто притягнуте за вуха.

Забравши в нього документ, Клер мовчки поклала його під прес-пап'є.

— Розкажи мені сам, Кейте, яка реальна причина і наслідки. Можеш письмово, можеш вголос... Вкластися треба до ранку.

* * *

Кров притягувала погляд. Бурі бризки були на стінах і на мохові... Знайомі сліди від куль дуже добре лягали на почуті раніше звуки.

Тіл не спостерігалося. Зате були добре помітні множинні  відбитки людських ніг. Їхня група з десяти осіб блукала серед цих слідів, відмічала їхню силу, глибину і розуміла, сталося тут щось зовсім не природне. Дивний бій, алогічний... і, схоже, аморальний.

— Вікторе... — звернулася Марта до командира групи, — мабуть, ми спізнилися.

— Ви знаєте, що це було? — прямо запитав він. Якщо хтось і розумів, то тільки довгожитель. У їхньому випадку — ад'ютантка префекта.

—  Автоматна черга, — пояснила Марта Лейн і, побачивши здивування в очах гемівця, уточнила: — Вогнепальна зброя.

— Хіба вона не заборонена? — здивувався один із трійки лікарів. А сам торкнувся пальцем підсохлої плями. Зіниці його на мить розширилися: специфічні штучні рецептори виводили в мозок чоловіка свою унікальну інформацію. —  Схоже, це кров Іссіа Райго. Спостерігаю його код...

— Тут теж він, — зауважив другий лікар, проаналізувавши пляму неподалік.

—  І я хочу вбудований аналізатор геному, — зітхнув Віктор. Марта пирхнула.

— Не буть дитиною... Потрібно все роздивитися і зафіксувати все на камери.