Глава 9

Клер де Руж стояла на краю оглядового майданчика і, перегнувшись через кам'яну огорожу, дивилася вниз. Погляд ковзав по мосту, що аркою відірвався від скельної породи, по стрімких базальтових відвісах, поцяткованих тріщинами, по кам'яних уступах, застиглих над прірвою.

Чи могли ці діти вижити?

Навряд чи. Але голос Абе дзвенів у вухах, а імплант продовжував лежати в її сумці... Якщо реальним є її безсмертя та існує імплантація мозку без втрати навичок, то, можливо, і регенерація Лаєна — це щось більше, ніж просто вдала властивість? Якщо пірнути в минуле, скільки таких надлюдських умінь, що не вкладалися в голову, поглинула історія та переробила в легенди, скільки заборонили або навмисно забули…

Хмари пливли, а сосни беззвучно шуміли далеко внизу, злившись в один нескінченний килим. Блакитне небо, як завжди, розкинулося над головою, немов намагалося обійняти всіх і все, навіть сонце.

— Пошукова група вирушила, — Свон підійшов ззаду непомітно.

Клер випрямилася і обернулася. Вкотре за сьогодні уважно глянула на нього.

 — Марта пішла з ними як ваш представник, — продовжив він, не рухаючись із місця.

Мовчки кивнувши, де Руж жестом підкликала його до себе і знову відвернулася. Втупилася у свої долоні, що різко контрастували з білим каменем огорожі. Кейт сперся на лікті й глибоко зітхнув, насолоджуючись чистим повітрям.

— Вражаючий вид, — прошепотів він. — Це правда, що ви самі вибрали місце для міста?

— Хто сказав? — вирішила уточнити Клер. Свон продовжував дивитися перед собою.

— Просто місцева легенда. Ходить серед шпани.

— Шпана, мабуть, дитбудинківська... начитана... — прошепотіла вона, відсутнім поглядом дивлячись перед собою. Запитання Кейта викликало непотрібні спогади. І, якби дивно це не звучало, вірилося саме  там, де давно ятрило.

— Дитбудинківська... — підтвердив він, — начитана...

— Правда тільки те, що ми звикли вважати правдою, Кейт, — мовила вона. — Те, що лягло в нашу голову як основа, те й буде правдою. Фундаментом для суспільства й особистості. Прибери цей фундамент і отримаєш повний крах. Світогляд розсиплеться як картковий будиночок, а з ним і особистість, і соціум, сформований за рахунок цих особистостей. Щоб підмінити основу, потрібні роки наполегливої праці.

Свон перевів на неї задумливий погляд.

— До чого ви хилите? — Його запитання не було наслідком нерозуміння. Радше відображало глибину аналізу. Клер де Руж наче відчула  всі ті десятки відповідей, які в одну мить промайнули в його голові. От тільки що з них вибрати — Свон не розумів. Молодий ще.

— Те, що визначено як місцева легенда, — пояснила вона, — має цією легендою і фзалишатися. Я просто префект, який прийшов на посаду. Для наступного покоління я залишуся все тим самим префектом, який прийшов на все ту саму посаду.

— Префекти не зводять міста?

— Префекти не створюють неприступні фортеці, століттями готуючись до війни, Кейт... Принаймні, не в Сакській імперії. Люди, що живуть у Леополісі, не бачать очевидного, бо звикли дивитися на це щодня.

На це або крізь це. Пояснювати очевидне так само важко, як вникати в незвичні формули.

— Мабуть, раз ви це говорите, настав той самий час.

Як же чітко він помічав усе. Не дарма Марта побоялася його читати. І не дарма дала йому таку високу оцінку. Той самий час не просто настав. Він увірвався в їхній світ диким галопом. Ось тільки Клер, яка роздобріла за довгі роки, все ще не могла звикнути до цієї думки.

Чоловік продовжував споглядати краєвид. Чоловік у міру високий, у міру підтягнутий... в міру сильний і в міру розумний. Ідеальне творіння майстрів Кальтеною.

Поневолений звір.

— Я маю бути чесною з тобою. Твій нашийник буде відключено від системи Штабу. Ти існуватимеш на правах цивільного.

— Я читав ваш пакет документів, — меланхолійно зауважив Свон. — Це цікаве випробування.

Так просто? Занадто спокійно Кейт це говорив. Від чого ставало вкрай незручно.

— Нічого особистого... — прошепотіла Клер, немов виправдовувалася.

— Саме собою... пані де Руж. — Він знову перевів на неї абсолютно спокійний погляд. Бляклі сіро-зелені очі не виражали абсолютно нічого.

Просто нечитабельна людина. Якби Клер могла, вона б провалилася крізь землю на місці. Але це малодушне бажання зникло так само швидко, як і з'явилося.

Відключений від системи нашийник — це все одно що граната без чеки, танкова міна. Будь-який його нервовий зрив дорівнюватиме сигналу до ліквідації.

Свон був занадто спокійний, приймаючи її попередження. І це була найстрашніша з реакцій, яких вона від нього очікувала.

Якби Свон народився двісті років тому, він би не знав, що таке нашийник. Можливо, навіть не доріс би до свого віку. А може, засів би в штабі на правах генерала або, як Нандін, став за спиною майбутнього імператора.

Клер же все одно залишилася б собою, звичайною довгожителькою, яких на той час було надто багато...

* * *

Таріс, як виявилося, був навіть трохи корисний. Він без напруження створював вогонь. Нагріваючи власні пальці. Як він це робив, хлопець пояснити не міг. Та й чи потрібне було це пояснення, якщо повторити це вміння фізично неможливо?

Спорудивши над багаттям конструкцію з більш-менш вологих гілок і розмістивши на них шматки білчатини, Нана самовдоволено посміхнулася:

— Не варто подяк, головне, м'ясо не пересушіть! — І, передавши хлопцям естафету в приготуванні похідного шашлику, дівчина помахала долонькою: — Піду пройдуся.

Підхопивши пластикову вазу, абияк відчищену від павутиння й пилу, дівчина попрямувала в бік яру, що виднівся неподалік. Йти в туфлях було незручно. Підбори раз по раз провалювалися в ґрунт, і Нані доводилося рухатися навшпиньки, щоб не зламати супінатори або тонкі підбори. Через це стопи й ноги починали нити. Схоже, завтра вона просто не зможе встати. Чи хвилювалася Нана з цього приводу? Ні. Вона була надто вперта, щоб звертати увагу на фізичний дискомфорт.  Він буде завтра, а спрага є зараз...