Глава 8

Ніколи не знаєш, скільки довкола браконьєрів.

_______________________________________

Щось було спільне в образах цих двох чоловіків, які сиділи один навпроти одного, за невеличким круглим чайним столиком. Чи то вираз облич, чи то жорсткість, що прослизала у поглядах. Утім, спостерігачів у кімнаті не було, якщо не зважати на завмерлу біля входу секретарку, яка так звикла до подібних зустрічей, що її можна було назвати скоріше відсутньою, ніж присутньою.

Обидва добродії були одягнені згідно з дрес-кодом у темні костюми, накрохмалені світлі сорочки, неяскраві краватки і начищені до дзеркального блиску туфлі на шнурівках.

Вітер уривався в простору світлу кімнату, розвівав легкі білосніжні фіранки, роблячи загальну картину надто легкою і контрастною.

Відставивши спорожнілу чашку на стіл, Нандін Абе, а одним з описуваних суб'єктів був саме він, розслаблено відкинувся на спинку дерев'яного, пофарбованого в білий колір, крісла. 

Його погляд ковзнув по Фердинанду, який захоплено читав газету.

Час наближався до обіду. І, як не дивно, на цю мить багато що вже відбулось.

—  Мій імператоре... що в цій газетці є таке, чого не знає внутрішня розвідка?

— Не набридло питати? — нітрохи не здивувався каверзному питанню Фердинанд і задумливо перегорнув широченну сторінку.

— Ви жодного разу не відповіли...

Він нарешті підняв погляд на свого особистого помічника і за сумісництвом начальника імперського бюро розслідувань. Газета тут же була відкладена вбік. Секретарка беззвучно поставила перед ним маленьку порцелянову чашечку, з якої пахло добре настояною кавою. Піднісши її до губ і повільно зробивши ковток, єдиний володар Сакської імперії нарешті зволив звернутися до Абе.

— Однак рука в префекта Леополіса доволі міцна, — змінив він тему, роблячи ще один ковток і насолоджуючись неповторним смаком. Як істинний поціновувач він радів, що в палацових лабораторіях вдалося наново відтворити живе кавове зерно. І як ревний обиватель із власницькими нахилами все ще не був упевнений, чи варто повертати цей чудовий напій у маси після століть забуття. Вони начебто прекрасно обходяться простроченим субліматом...

— Я б сказав інакше, мій імператоре, — заперечив Нандін, — просто не знайшлося завзятого газетяра, який ризикнув відвідати її місто хоча б на десять хвилин.

А можливо, останніх розвертали геть ще на підступах до Леополіса. Розташування в нього було вдалим, як у фортеці. Коли де Руж вирішила осісти , вона особисто вибрала місце для своїх володінь і в носі  мала чужі думки з приводу цього. Утім, попередні імператори їй були прихильні. Напевно, не за просто так. Тому її бажання було виконано. Леополіс розкинувся на вершині першої підходящої для цієї мети скельної гряди. Про що не було відомо пересічному жителю Деополіса та й імперії загалом, так це про часткову штучність цієї вершини.

Фердинанд, про особливості внутрішнього устрою "скель", швидше за все, не знав. І Нандін не бачив причин взагалі зачіпати цю тему.

— Це багато про що говорить...

Газета зникла так само різко, як перед цим з'явилася  чашка з кавою.

Погляд імператора ковзнув по помічникові, вихоплюючи пом'ятини на костюмі, ледь помітні пилові плями. На вигляд м'яке і доглянуте обличчя мало ознаки недосипу. Так, останні місяці Нандіну явно не вистачало часу на себе. Але він точно в цьому не зізнається. Така ця людина.

— Розповідай, — нарешті дозволив володар і відставив порожню чашку на стіл. Голограма тієї ж миті була відключена, і простір навколо них почав рухатися та перетворюватися . Чайний столик витягнувся, набув масивності. Завіси зникли, поступившись місцем металевим шафам. Кімната відпочинку, як за помахом чарівної палички, перетворилася на кабінет. Секретарка, що стояла біля входу, ввічливо вклонилася і тихо пішла, прикривши за собою масивні двері.

— Що ж... — Абе не любив ходити довкола. — Цього разу вони підлаштували вбивство викладача військового факультету Леополіської академії. Як і в попередніх випадках, жодних видимих зв'язків. Однак... — на столі одразу з'явилася пачка з фотографіями і кілька інформаційних накопичувачів, — вони прокололися з виконавцями, за всіма параметрами.

Взявши пачку фотографій, Фердинанд уважно розглянув кожну. Це були численні зображення двох  місць злочину, одні  стосувалися  вбивства екзаменатора, інші —і замаху на невдалого вбивцю Таріса Лаєна. Було й  відзняте  місце втечі трійці. Останні три картки виявилися фотографіями трьох підозрюваних: ГМО, вільного і звичайної... До того ж,  явно витягнутими з поліцейських справ.

— Ці тварюки з кожним разом підбирають людей дедалі молодших, — процідив він, уважно вивчаючи зображення рудої дівчини.

— Цього разу є цікаві нюанси, — зауважив Абе. — По-перше, для вбивства було обрано ГМО, чого раніше не відбувалося. І якщо раніше безпосереднього злочинця вони усували, то цього разу розраховували на нашийник, який не спрацював. Утім, якби він зреагував як треба, не факт, що вбивство взагалі вдалося б. По-друге, втрутилися невраховані нашими опонентами особи.  Вагнер, Іссіа...

Фотографії були відкинуті на стіл. Фердинанд потягнувся за накопичувачами. Різнокольорові кубики звично почали переливатися веселковими гранями при дотику до них людської руки.

— Противник нахабний... — продовжував Нандін, — увійшли до Департаменту, представилися чужими іменами, взяли під контроль місцевого слідчого та викрали виконавців. Про подальші мотиви можна тільки здогадуватися. ГМО, як свідок навіювання, міг пам'ятати їхні обличчя. Чому не усунули звичайну і вільного, важко сказати, але є припущення... Утім, вони в підвішеному стані.

— Наприклад?

— Сприйнятливість Вагнер до навіювання може бути ресурсом, який реально використати знову, — пояснив Абе, похмурнівши. — А вільний з поліпшеним геномом і здатністю до телепатії може стати союзником у їхній справі. Я вирішив поки що не усувати його. Він гарна приманка.