Глава 10. Затишшя перед бурею...

Коли я прокинулася, то побачила, що Богдан уже не спить. Він, правда, лежав, не ворушачись, мабуть, не хотів мене потривожити. 

— Доброго ранку! — прошепотіла я. — Ти вже давно прокинувся? 

— Привіт, — він подався вперед і коротко поцілував мене в губи. — Ні, може, хвилин десять.

— Треба було розбудити мене, щоб ми не спізнилися до сніданку, — я усміхнулася. 

— Не запізнимось, ми ж вдома, навіть якщо встанемо трохи пізніше, нічого страшного, — він обійняв мене. 

— Але Катя може засмутитися, — я сіла на ліжку і поглянула на телефон, що лежав на тумбочці. — Хоча все нормально, ми не запізнилися. Сьогодні ми з нею маємо йти на гурток, то вчора цілий вечір вона тільки й говорила про це. 

—Точно, вже сьогодні, — він зітхнув. — Блін, швидко.

— Турбуєшся? — запитала я. 

— Є трохи, — зізнався Богдан, зазирнувши мені в очі. 

— Якщо ти не хочеш, ми можемо не йти. 

— Але я обіцяв тобі, — відповів Богдан. — Я розумом розумію, що не вийде завжди тримати її в будинку, але мені все одно важко.

— Вчора ж ми виходили в кіно, і нічого не трапилось, — усміхнулась я.

— Там був я, — сказав він. — І Катя була з нами, прямо поруч. На тих заняттях все буде інакше.

— Я буду завжди поруч із нею, — я торкнулася його руки. — Все буде добре, ось побачиш. 

— Кажеш так, ніби ти якась тілоохорониця, а не няня, — Богдан зазирнув мені в очі і злегка сумно усміхнувся. — Інколи мені здається, що я дуже багато чого не знаю про тебе.

— У мене цілком звичайна біографія, — відповіла я. — А от я про тебе теж багато не знаю…

— Хіба? — запитав Богдан. — Я нічого від тебе не приховую. 

— Може, ти колись проведеш для мене екскурсію на свою роботу? — ніби жартома запитала я.

— Там особливо нема на що дивитись, — відповів він. — Просто клуби, в них — дівчата. І багатії, які їх знімають і увозять. Але якщо ти так хочеш на це подивитись, можемо якось і зʼїздити. Але тобі може бути неприємно дивитись на подібне, ти ж жінка як-не-як.

Я ледь усміхнулася. Знав би він, скільки неприємного випадало мені бачити і чути. В порівнянні з тим усім його клуби могли здатися якимось дитячим садочком. 

Але потім надала обличчю серйозного виразу і сказала:

— Хочу побачити тебе різним, мені цікаво, який ти в робочій обстановці. Вважай, що я не буду дивитися на тих дівчат і їхніх покровителів, а лише на тебе…

— Ну, добре, — врешті-решт відповів Богдан, а потім несподівано додав: — Сподіваюсь те, чим я займаюсь, не змусить тебе розлюбити мене…

— Ти такий кумедний, — я скуйовдила його волосся. — Якщо думаєш, що я можу розлюбити через таку дрібницю. 

— У мене просто ніколи, ну окрім як до дружини, не було ні до кого подібних почуттів, — пояснив він. — Авжеж, я боюсь тебе втратити. Ти добра людина і можливо, тобі дійсно те все буде неприємно.

— Насправді я не якась відірвана від реальності мамина квіточка, — сказала я. — Тому не переймайся, я спокійно сприймаю усе, що не порушує закон, а я впевнена, що ти його не порушуєш. І що всі ті дівчата працюють добровільно…

— Ну… Щодо "не порушую", там є нюанси, — зітхнув Богдан. — Тобто, офіційно всі клієнти платять за ескорт, ти сама розумієш. Але в більшості випадків ескорт переходить в секс. Ціна теж відповідна.

— Ну їх же ніхто не змушує? 

— Так, — Богдан кивнув. — От навіть тоді, коли я прийшов з вечірки… Хтось хотів змусити мою дівчинку. Я її захистив. Для мене їхній комфорт — одна з першочергових задач.

— Бачиш, ти сам добра людина, — сказала я. — Тобі немає про що хвилюватися. Я не зміню думку про тебе, бо я знаю, що ти не хочеш нікому завдати шкоди. 

— Дякую, — прошепотів він мені на вухо. — Тоді я спокійний… Значить, сьогодні ж поїдемо до клубу, коли вкладемо малу спати…

— Добре, — я усміхнулася. — Це буде ніби ще одне побачення.

— Так, — він чмокнув мене в губи. — Тепер у нас буде багато побачень, Машо…

МАША

Насправді, я сумнівався, що Маша ніколи не змінить свою думку про мене. Але коли ми були всі разом, я, вона і Катя, то я відчував себе дуже щасливим. Я вирішив, що дозволю собі бути щасливим принаймні поки Маша хоче бути поруч зі мною.

Коли ми поснідали, Катя підійшла до мене і залізла на руки:

— Я сьогодні йду на заняття!

— Класно, — я усміхнувся. — Що ти там обрала? Який гурток? 

— Малювання, — відповіла вона. — А ти сумнівався? 

— Думав, може захочеш якийсь спорт, — я погладив її по волоссю. — Але добре, що в тебе є постійне хобі, я радий цьому, — я чмокнув її в маківку і спустив на підлогу, встаючи зі стільця, а потім подивився на Машу: — Може, мені сьогодні поїхати з вами на ту секцію?

—  Тату, я хочу і на спорт, — втрутилась Катя. — На карате, щоб повбивати всіх кілерів!