Розділ 18. Ліна

Ентоні нахилився ближче, його губи були так близько, що Ліна відчувала кожен його гарячий подих на своїй шкірі. Її дихання було нерівним, збитим від хвилі емоцій, яка накочувала з кожним його рухом. Вона відчувала, як його руки з наполегливою ніжністю стискають її стегна, притискаючи ближче, немов він боявся, що вона знову спробує втекти. Але в цю мить втеча була останнім, про що вона могла подумати.

— Ти більше не можеш тікати, Ліно, — прошепотів він, його голос був хрипким і низьким, як темна обіцянка. Його слова пронизували її наскрізь, кожне слово відгукувалася в її тілі, як команди, яким вона більше не могла опиратися. — Ти моя. Цієї ночі ти дізнаєшся, як сильно ти належиш мені.

Його очі горіли важким, пристрасним поглядом, що змушував її забувати, де вона знаходиться і хто вона. Ліна намагалася зібрати залишки волі, але коли його руки ковзнули вище, вивчаючи її вигини з неймовірною наполегливістю, її тіло повністю здалося. Кожен дотик розпалював полум’я, що вже палало в ній. Ліна відчувала, як хвиля збудження, ніби отрута, розтікалася її тілом, охоплюючи кожен м'яз, стираючи межу між розумом і пристрастю. Вона знову спробувала відсторонитися, але його руки, міцні й владні, ніжно, але неминуче притягували її ближче.

Її губи мимоволі розімкнулися, і він нахилився, поглинаючи її в пристрасному, глибокому поцілунку, який був водночас владним і пронизаним темною ніжністю. Він торкався її з таким відчуттям, ніби це була остання зустріч, останній шанс відчути її поруч. Його дотики були одночасно ніжними і владними, немов він ставив невидимі мітки на її шкірі, що назавжди залишаться в її пам'яті.

Ліна відповіла на його поцілунок, гублячи всі свої сумніви. Її пальці невпевнено торкнулися його плечей, а потім, відчувши тепло його шкіри, стислися міцніше. Його тіло було сильним і міцним, мов втілення неприборканої енергії, і в кожному його русі відчувалася готовність захистити, володіти, підкорювати.

Він притиснув її до стіни, не відпускаючи, і відчув, як вона здалася, підкоряючись його присутності. Її дихання стало збитим, а очі — розширеними від бажання і здивування. Вона вперше бачила його в такому стані, повному темної, глибокої пристрасті, яка змушувала забути про все на світі. У його очах була одержимість, з якої вона не могла боротися, але яку водночас вона не могла більше ігнорувати.

— Я знищу кожну частину твого страху, кожен сумнів, що віддаляє тебе від мене, — сказав він, дивлячись на неї так, ніби вона належала йому вже цілу вічність. — Ти знатимеш тільки те, що ти повністю моя.

Ліна вдихнула, відчуваючи, як його слова відлунюють у її душі, наповнюючи її одночасно тривогою і солодким прийняттям. Її тіло тремтіло під його дотиками, а серце розвивалося між бажанням втекти і залишитися, дозволивши йому заповнити кожен її куточок, підкоривши її повністю.

Його губи знову знайшли її, а його руки були невблаганними, зупиняючи будь-які її сумніви, проникаючи в саму суть її природи. Кожен дотик був наповнений темною пристрастю, силою і обіцянкою того, що тепер вона належить лише йому.

Це лише сильніше розпалював вогонь у Ліні, якому вона не могла опиратися. Вона відчувала, як її тіло підкоряється, навіть коли свідомість ще намагалася боротися. Вона не могла більше заперечувати те, що було очевидним — цей чоловік повністю полонив її, і вона знала, що втекти вже неможливо.

— Ентоні... — прошепотіла вона, її голос був ледь чутним і повним тривоги. — Що ти зі мною робиш?

Його погляд, повний темної пристрасті, відповів без слів, але він не відвів очей від її обличчя.

— Роблю те, що ти давно вже хотіла, — сказав він тихо, але впевнено, його голос знову пройшовся шкірою, наче обіцянка. — Ти прийшла сюди сама, Ліно.

Вона заплющила очі, її дихання ставало важчим, і вона відчула, як її останні сумніви починають зникати під його впливом. Вона знала, що все це небезпечно, але водночас відчувала дивне полегшення від того, що нарешті дозволила собі віддатися почуттям, що переповнювали її.

— Я... я намагалася втекти, — зізналася вона, її голос тремтів, але звучав відверто. — Але ти не даєш мені жодного шансу… і, можливо, я сама цього не хочу.

Його губи торкнулися її вуха, і вона відчула, як легкий холодок пробіг по її шкірі. Кожне його слово проникало в її розум, заповнюючи його, залишаючи лише бажання, що відганяло рештки страху.

— Тоді просто прийми це, Ліно, — прошепотів він. — Не чини опору, адже ти вже знаєш, що належиш мені.

Вона розплющила очі й зустріла його погляд. У цій миті вона відчула, як усі її страхи зникають, залишаючи лише прагнення відчути його ще ближче.

— Якщо я дозволю тобі це... я не знаю, ким стану, — промовила вона тихо, її голос змішувався з тремтінням. — І я не знаю, чи готова до цього.

Він усміхнувся, його обличчя було повне впевненості й темної ніжності, яка ще сильніше зачарувала її.

— Ти станеш тією, ким завжди боялася бути, — сказав він. — Ти станеш моєю.

Ліна відчула, як її останні бар'єри зруйнувалися. Її дихання стало нерівним, а очі — наповнені відчаєм і прийняттям. Вона вже не могла боротися з цією владою, що він мав над нею.

— Ентоні… — Її голос був хрипким, ледве чутним, але повним бажання, яке вона більше не могла стримувати. — Тоді не зупиняйся, будь ласка. Я більше не хочу боротися.

Його губи повільно наблизилися до її шиї, залишаючи гарячі, м’які поцілунки, кожен із яких змушував її тремтіти. Її руки інстинктивно потягнулися до його грудей, досліджуючи тверді лінії його м’язів, відчуваючи, як вони напружуються під її пальцями.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я тебе хочу, — його голос був таким глибоким, що, здавалось, він вібрував у ній. — Ти моя солодка муза, і я ніколи тебе не відпущу.

Його слова пронизали її, викликаючи хвилю жару, що пробігла її тілом. Вона відкинула голову назад, відкриваючи йому доступ до своєї шиї. Її тіло тремтіло, але не від страху, а від пристрасті, яку він розпалював у кожному її дотику.