7.3.

— Гаразд, ти спатимеш тут, — відповів і, перш ніж Діана встигла спитати щось ще, пояснив: — Тут лише дві спальні. Думаю, для всіх буде комфортніше, якщо на цю ніч хлопчики підуть в одну, дівчатка в іншу.

Чомусь, подумав, що Гаїні не надто буде комфортно ділити одну спальню з сестрою, але все ж це краще, ніж залишати її з Романом. Ще чого, з Романом… Кидало в піт від самої думки, щоб дозволити другові липнути до Гаїни і, не дай Боже, звабити її вночі. Вона ж незаймана... Ні, ні. Посидіти, поговорити, провести час вчотирьох — це одне, а отак зразу ночувати попарно — інше. Інше, якщо йдеться про Гаїну, зізнався собі. Будь тут не вона, навіть питань не виникло б.

З вуст Гаїни зірвався полегшений видих — тихий, непомітний ні для кого. Лише Тадей відчув його, зауважив, хоч стояв за три метри.

Діана надулася і не приховувала незадоволення, але не наважилася з’ясосувати стосунки при Романові — соромно було перед сторонньою людиною озвучувати той факт, що наречений не хоче з нею спати.

Всі четверо пішли у вітальню, де збиралися вечеряти. Тут були продовгастий м’який диван, журнальний столик і два крісла. Трохи далі, в кутку поруч з вмонтованою у стіну шафою і електричним каміном, стояв більярдний стіл.

Діана всілася в одне з крісел і заходилася робити селфі так, щоб позаду було видно розмиту фігуру Тадея, який зупинився за кухонним острівцем. Він переніс м’ясо на журнальний столик, а тоді дістав з холодильника ресторанні салати і гарніри в лотках, збираючись викласти їх на тарілки. Глипнув на друга, але той, вочевидь, не збирався допомагати, розкинувшись на дивані і либлячись до свого смартфона.

— Давай допоможу.

Звісно ж, єдиною людиною, яка запропонувала допомогу, стала Гаїна.

— Не варто, я сам. Влаштовуйся за столом.

— Буде швидше, якщо ти викладеш, а я перенесу все на столик.

— Розумно. Гаразд. Але краще тоді навпаки. Зроби, будь ласка, так, щоб ці салати були такими ж гарним на тарілках, як і в цих лотках. Боюся, я не впораюся.

Вона тихенько засміялась і, засукавши рукави, підступила до салатів.

Зап’ястя. Тонкі зап’ястя. Тадей лише ковзнув по них поглядом, але цього було достатньо, щоб фантазія почала малювати непристойні картини. Ось би поцілувати темні прожилки вен, а тоді обхопити руками її зап’ястя, притиснути до найближчої стіни і… Ну й поплавило його.

Він відступив на крок, втиснувся спиною у холодильник, щоб Гаїна не зачепила його, влаштовуючись біля стільниці. Чоловіче тіло дуже зрадливе в такі моменти.

Салати в найкращому своєму вигляді швидко опинилися на столі. За ними пішли гарніри і вино. Гаїна влаштувалася на дивані поруч з Романом, передбачливо уступивши Тадею друге крісло, яке стояло біля Діани.

— Вау, все таке гарне! Давайте спільне селфі, — плеснула в долоні Діана, настрій якої покращився після компліментів, прочитаних під свіжим селфі.

Вона не чекала згоди всіх присутніх, наставила смартфон так, щоб ніхто не залишився поза кадром. Гаїна встигла тільки голову повернути вбік, щоб сховати щоку. Інерційний, звичний для неї жест, який, втім, зауважили всі.

— Знову ти… — пробубніла Діана, розглядаючи знімок.

Гаїна підтисла губи і наштрикнулась на погляд Тадея. У ньому виразно читався докір. Не треба було слів. Вона все зрозуміла. Глибоко вдихнула, а тоді невпевненим жестом заправила волосся за вушко. Й отримала нагороду — його усмішку.

— То як вам, дівчата, Україна? Звикли вже? — спитав Роман, аби нарешті за столом зав’язалася бесіда.

— Ми ще нічого особливого не бачили, — скривилася Діана. — Хотілося б кудись вже сходити…

Вона блиснула очима на Тадея, але він якраз розливав вино і не звернув уваги.

Всі почаркувалися, Роман виголосив короткий тост за знайомство, а тоді розмова за столом перетекла в нахвалювання їжі.

— Це ж з того нового ресторану біля Контрактової? — уточнив Роман у Тадея. — До речі, про це. Дівчата, у Києві чудові ресторани! Раджу почати вивчати місто з них. Обов'язково сходіть в…

Хто-хто, а він знав все про всі закутки Києва — від поважних, цікавих закладів до “секретних” місцинок лише для своїх. Спочатку Діана слухала ліниво, але згодом зацікавилась і, відставивши тарілку, взяла смартфон, щоб одразу шукати інстаграм-сторінки місць, про які Роман розповідав.

— Так, оцей супер, сходжу… — кивала іноді, а тоді кривилася, перегдядаючи фото іншого: — Та ну, тут вайб задрипаного придорожнього бистро…

Гаїну мало цікавила розмова про ресторани, тому вона просто їла і насолоджувалася можливістю сидіти мовчки. Тадею теж подібні балачки не вселяли бажання розговоритися. Поївши, він попивав вино і в задумі дивився на Гаїну. Коли ж одноманітне Діанине торохкотіння над вухом набридло, перебив його пропозицією:

— Хтось хоче пограти у більярд?

Роман стенув плечима і скоса зиркнув на більярдний стіл. На останніх курсах університету вони з Тадеєм часто грали у домі діда Павла — він ще той фанатик більярду. Але ті роки давно минули, і тепер ця гра викликала у Романа мало інтересу.

— Я пас.

— Я теж, — буркнула Діана. — У це взагалі хтось ще грає?.. Старомодно якось.

Тадей лише зітхнув собі під ніс. Він і сам давно не грав, але по-своєму любив більярд — коли поцілюєш в лунку, правильно розрахувавши кут удару, почуваєшся трохи переможцем.

— Я хотіла б спробувати, — тихенько, несміливо пискнула Гаїна.

— Тоді ходімо.

Вони обоє полегшено зітхнули, віддалившись від розмови про ресторани, яка плавно перетекла в рекомендації клубів і розважальних центрів.

— Ти грала коли-небудь? — спитав Тадей, подаючи Гаїні кий.

— Навіть не знаю, з якого боку підійти до столу, — вона всміхнулася ніяково, знову заправила за вушко волосся, що вибилось. Додала сміливіше: — От якби тут були шахи чи шашки, у тебе не було б шансів.

— Справді? Де ж ти так навчилася грати в шахи й шашки?

— Ну… Тільки не смійся.

— Містер Вільям з будинку престарілих?

— О, ні, звісно. Вільям був відповідальним за танці. А от Ірвін і Бенджамін…