Кохання, опалене війною.

Ти жінка, тож май повагу до себе, щоб цінували...

Ні одні відносини не варті того,

щоб приносити себе в жертву...

Сорочка на голе тіло,
Татуха на пів спини...
Скажи...ти ж його хотіла?
Ну спробуй тепер, спини...
Графіті малює болем
На ще молодім чолі,
Душею, немов полем...,
Що плугом, та по ріллі...
Чому ж ти тепер плачеш?
Хотіла ж його, так?
І що ти тепер значиш,
Якщо вже без нього ніяк?
Готова усе терпіти :
Приниження, біль, зневагу?
Не буде ніхто любити
Того, хто іде на плаху...
Ану, розправ гордо плечі,
Сховай свій біль глибоко!
Стелитися – недоречно,
Зі страху крастися боком...
Ти – жінка, тож май повагу
До себе..., щоб цінували...
Не треба тобі на плаху,
Потрібно лиш, щоб кохали...
16.03.2023 р. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1333 в Різне
#281 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись