Кохання, опалене війною.

А винних в наших долях, взагалі, нема...

Віршована рецензія до книги

Ерін Кас "Терпкий смак кохання "

Не стій тут, не заглядай мені в душу,
Не спалюй мене своїм поглядом ущент...,
Не поливай німим докором, мов дощем,
Небажаних емоцій проявлять не змушуй.

На серці в мене завжди буде жовтень –
Холодний вітер із пронизливим дощем.
Тоді, як від зневаги оселився тихий щем
В моїй душі у той осінній і негожий день.

Хіба лиш я перед тобою в чомусь винна?
А ти вважаєш себе зовсім не при чім
І просто так ось, раптом, став мені чужим?
Ще може я пробачення просить повинна?

Ні, любий, сталось все, як мало статись,
І винних в наших долях, взагалі, нема...
Ну й що, що після тебе я лишилася сама?
Я вже стомилась на взаємність сподіватись.

Іди, мій любий, не пропалюй мені душу,
Бо в тій душі і так давно вже попелище...
Слова твої..., казати щось – вже лишнє.
Небажаних емоцій проявлять не змушуй...
25 січня 2023р. © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1350 в Різне
#283 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись