Кохання, опалене війною.

Усе важливе бережу у серці

Не виставляю душу напоказ,
Все, що важливе бережу у серці...
Себе не пошкодую сотню раз –
Страждань докину, мов у страву перцю...
Доллю сльозами чашу сподівань
І байдуже, бо що кому до того...
Цей спокій мій – це теж самообман,
Бо в світі не лишилося людського.
Не люди, а особи...кожна стать,
Уже нерівні навіть і у Бога,
І чоловіком може жінка стать –
Така собі бідося чи небога.
Шукає ця особа справжню суть
Усе своє життя..., й знайти не може.
Гадає: ким їй буть, а ким не буть...
І лізе, куди лізти їй негоже...
Не виставляй ти душу напоказ,
Якщо вже оголила грішне тіло.
Душа – то необроблений алмаз,
І іншим до неї не має бути діла.
19.11.2022р. © Venera Mar

За вікном збігає вечір,
Монотонно сипле дощ...
Туга обійма за плечі...
Ти не прийдеш сказав... ну що ж...

Тебе я зовсім не чекала,
Якщо уже на те пішло...
Мені цього багато, тобі мало...,
А втім, що бу'ло, те пройшло...
23 листопада 2022р © Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1252 в Різне
#264 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись