Кохання, опалене війною.

Моє серце не гріє більш твоє...

Я ж нічого тобі не казала –
Ти до всього додумався сам...
Потихеньку у душах згасала
Свічка та, що світила двом нам.

Я мовчала, бо що тут казати...
Якщо душі чужі, то хоч плач,
А хоч вий, та не зможеш зв'язати...
Як не скрутиш хлібину в калач.

Я терпіла нестерпне, та раптом
Обірвалось терпіння моє...
Пронеслось у думках, наче залпом–
Моє серце не гріє твоє.

Хоч нічого тобі не казала,
Та кричала щоразу душа...
І хоч серцем безмежно кохала,
Та усьому в житті є межа...

27.08.2022 ©Venera Mar

Венера Савмар

Подобається

#1337 в Різне
#282 в Поезія

У тексті є: родина чи кохання, біль зради, мрії про зустріч

Відредаговано: 12.01.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись