Частина 36. Скі.

Увага: Чутливий контент (18+) Цей розділ містить графічні описи фізичного насильства, катувань, ув'язнення та сцени смерті. Якщо ці теми викликають у вас дискомфорт, раджу пропустити дану частину.

— Пане! Ми ще можемо прикрити вашу втечу! Ніхто вас не знайде! Тільки накажіть! — голосно, швидко й чітко вигукнув воїн із підлеглих Скі.

Мов відзеркалюючи рухи Скі, Фел повернувся обличчям до чоловіка. Молодий рухх постав перед ним, впевненим і водночас збентеженим. Темна шкіра вкрилася дрібними краплинами поту. Одяг туго облягав м’язисте тіло, й здавалося, ще мить і трісне по швах, не витримавши тієї стриманої сили, що була природним продовженням його єства.

"Це батько Яррі!" — ошелешеною думкою пронеслося в голові Фела. Він бачив чоловіка лише раз, але помилитися було неможливо: настільки схожими були батько й син.

— Накажіть захищатися, пане! — чоловік схопився за руків’я меча. — Накажіть!

— Наказ незмінний, Яндаре. Виконуй його й надалі! Ти привів сюди зрадників із "Полум’я Сонця" — особисту охорону й надзор Ґроуї. Чудово. — Скі ледь усміхнувся. — Ти відчиниш ворота до садиби Фраєнтів, уклонишся їм. Ви пропустите воїнів і не вступатимете з ними в бій.

Фел не дивувався. Натомість, він був цілковито зосереджений, поглинаючи в себе все побачене, впевнений, що ці знання є важливими.

Рухх насупився. Усе його нутро пручалося цьому наказу, але варто було зустрітися з поглядом свого Головного — як він покірно схилив голову. Скі знав, як важко Яндару дасться сьогоднішня ніч і як важко йому буде повернутися в "Полум'я Сонця", але там він стане очима й вухами Скі в майбутньому перевтіленні. Звісно, якщо рухх не змінить своїх поглядів у подальшому.

— Я воскресну, а ви — ні, — сказав Скі твердо і спокійно. — Тому сподіваюся на вашу вірність і розсудливість. Хочу, щоб ви чекали на мене в майбутньому, Яндаре.

Рухх гордо підняв голову. Його подих обірвався й став важким. На мить він відвів погляд до вікна, ніби там уже бачив те, що насувалося. В сірих очах промайнула тінь неминучої трагедії — смерть істоти, яку він поважав.

— Ми дочекаємося, пане! А діти?

— Ви не допомагатимете нікому, — відповів Скі. — Виконуйте те, що я вимагаю від вас… і прошу.

Фел більше не відчував того, що й Скі, але тепер це й не треба було. Бо Фел і був Скі.

*** 

Фелові здавалося, що він був у декількох місцях одночасно. Будинок Фраєнтів здригався від швидких, важких кроків і змахів крил істот. Дах рвався на шматки від лап драконів й вогню, що спалював місце, де жили нащадки королівської крові. Двері не просто виламали — їх вирвали разом із завісами. Фраєнти більше не мали своєї фортеці, свого місця недоторканності. Воїни, які мали захищати, стали на бік тих, хто дав наказ знищити, викрасти, привести до Ґроуї. Своєю появою у садибі Фраєнтів "Полум'я Сонця" спаплюжило своє ім'я справедливості й захисту. Фелу пригадалися слова Яррі: "Полум'я Сонця - це особиста охорона драконів". Але він і уявити не міг як довго це тривало. 

У гул хаосу врізався різкий окрик високого, кримезного рухха. Він був настільки впевнений в собі, в своїй непереможніості й жорсткості, що навіть не обернувся на птаха:

— Воїни! Гвардія Фраєнтів! Скласти зброю! Це наказ! Не чинити опору!

Він  навіть не підвищував голос - упевненість у його тоні була голоснішою за крик. Підлеглі Скі, ті хто клявся захищати носіїв королівської крові, дивилися на незворушного Яндара, що крокував поряд з нападником, тому вагаючись  почали переглядатися між собою, і перший меч з дзенькотом упав на кам’яну підлогу. За ним - другий, третій. Хтось опустив зброю повільно, з тремтінням у руках, інший - різко, ніби виривав із себе останню вірність Фраєнтам.

Попередження пролунало ще раз, коротше й жорсткіше:

— Хто підніме клинок — буде вбитий разом із зрадниками.

— Виконувати наказ! — наказав Яндар, кивнуши головою нападнику, якого сюди ж і привів.

Після цього жоден не наважився чинити спротив. Дорога для нападників була відкрита.

І над усім цим здіймалася Аріанна — єдиний фенікс, що насолоджувався знищенням садиби. Будинку чоловіка, якого вона не кохала, і дітей, яких народила лише для того, щоб колись покласти їх на вівтар  жертви єдиній істоті, яку справді любила й якою безмежно захоплювалася. Фел жахнувся, на мить здалося, що це полум'я ненависті й нищення сягне і його. Все закрутилося в божевільний вир.

— Усі всередину! — пролунав наказ дракона.

Воїни вривалися мов буря: хто не змінював людської подоби, але зі зброєю напоготові, інші - що набули істинної форми, щоб налякати чи вразити норовливого фенікса. Їхні рухи були холодними, механічними й зверхніми. Вони не гукали й не сперечалися — лише йшли вперед, ширячи в коридорах тиск, від якого хотілося відступити. Нападники розсіювалися кімнатами: висаджували замки, перевертали скрині і ліжка, зривали штори, тримаючи зброю на поготові. Один з них, з драконячими лусками на передпліччях, нахилив голову, прислухаючись. 

Тим часом Яндар стояв біля воріт, не зрушуючи з місця. Він чув шум усередині, тріск дерева, тупіт, але не рухався. Ні він, ні інші воїни. Навіть обличчя не видавали їх обурення чи сорому. Не мали права. Не мали права ослухатися. 

Яндар лише дивився в землю й шепотів крізь зуби:

— Живи… Живи, пане. Ти маєш воскреснути…

***

Фел відчув полегшення, коли потягнувся невидимою ниткою за Скі. Його погляд охоплював не лише втікачів за якими він слідував, але й те, що відбувалося за їх спиною. Позаду залишилась садиба, сад. Все навколо мов завмерло в передчутті загибелі. Навіть навколишня природа розуміла - її знищать так само як і Фраєнтів, щоб не залишилось і сліду. 

— Вже майже дісталися! Вас там чекатимуть на кордоні земель, що належать вам,Фраєнтам! — Сьогодні чари Аріанни спадуть й діти покинуть свої землі. Скі підхопив Ілліану на руки, що вже від хвилювання ледве трималася на ногах, простягнув долоню Тею, який теж уже не міг приховати тривоги й страху. Він тремтів, але не відпускав руки Скі. Слідом шкандибав збуджений від переляку Аммет, що не відпускав поглядом спину свого захисника. Вони вже майже пройшли густий ліс, що приховував господарів кронами: широким листям і товстими гілками. Фел поспішав разом з ними, хоча знав чим це все закінчилося. Тягар все сильніше лягав на його серце.