10.1

До ювілею агрохолдингу залишалося менше ніж тиждень. Я дуже хвилювалася в передчутті вечора, де зберуться всі співробітники фірми, які займають керівні посади, а також всі співзасновники. Я особисто підписала запрошення своїм родичам та передала секретареві на відправку.

Цього вечора ми вечеряли у ресторані з другом мого покійного батька. Сиділи за столиком у центрі зали, обговорювали плани.

У всій історії Костянтин Павлович Зубенко грав ключову роль. Саме завдяки йому мені вдалося розпочати життя з чистого аркуша під чужим ім'ям. Понад п'ять років тому, коли я, злякавшись розправи тітки, втекла з дому, то насамперед звернулася за допомогою до Артура. У нього жила якийсь час, поки не зв'язалася із Зубенком. А далі були за кордон та тривале відновлення моєї психіки. Дивом вдалося виносити та народити здорову дівчинку, адже я настільки застрягла у глибокій депресії, що доводилося приймати антидепресанти.

– Як справи з Ольховським? Більше не вставляє тобі палиці у колеса? – Поцікавився Костянтин Павлович після того, як ми з ним обговорили робочі моменти.

– Довелося розповісти йому правду, – почала я, а друг батька брови насупив – не сподобалася моя відповідь. – Ви не хвилюйтеся, Костянтине Павловичу, Богдан безпечний. Він не перешкоджатиме нашим планам, це я вам гарантую.

– Та невже? Ти забула, як у минулому цей чоловік продався твоєму дядькові, хм? – Зовсім нетактовно нагадав чоловік і моє серце різонуло без ножа.

Так, все так і є. Але з того часу багато що змінилося. Богдан більше не жадібний до грошей хлопчисько, тепер він батько моєї донечки, а це вже зовсім інший рівень, хіба ні?

– Дякую, що нагадали, – натягнуто посміхнулася я, – але це все в минулому. Ольховський не гратиме на стороні Скорікова, не зробить нічого проти своєї рідної дочки.

– Я йому не довіряю. І тобі раджу не втрачати пильності. Даремно ти відмовилася приструнити його, – сказав Зубенко і я смикнулася від його слів. – Та не хвилюйся ти так, не вбили б твого Богдана, а трохи виховали, розповіли, як робити не варто.

– Все ж таки попрошу вас не чіпати Ольховського. Він безпечний, – наполягала я і Зубенко, начебто погодився.

Офіціант приніс десерт. Я взяла чайну ложку, торкнулася нею густого вершкового крему. І раптом відчула на собі чужий погляд. Блукала поглядом по залу ресторану, але нікого підозрілого так і не помітила, поки на мобільний не надійшло повідомлення від Ольховського.

Б.О.: “Ну і як тобі зі старим сидиться? Ще не заснула від його старечих оповідань?”.

Здивувавшись, я кілька разів перечитала повідомлення. Що?

Ще раз обвела поглядом зал ресторану, але Ольховського не було серед відвідувачів.

Я: "Перестань за мною стежити".

Натиснула кнопку “надіслати”, вибачилася перед Костянтином Павловичем за те, що відволіклася. Як кумедно вийшло, ми тільки заговорили про Богдана і він написав мені на телефон.

Телефон знову завібрував. Нове повідомлення висвітлилося на екрані.

Б.О.: “Просто цікаво. А твій Костик приймає віагру, чи йому це вже давно нецікаво? Якщо у вас із чоловіком проблеми в інтимному плані, то я можу допомогти”.

Я мало не впала зі стільця, прочитавши повідомлення. Ольховський зовсім з котушок злетів? Це що взагалі таке?

Перепросив перед Костянтином Павловичем, я встала з-за столу і вирушила до виходу. Знайшла у коридорі кут, де більш-менш було тихо, та набрала на мобільному номер Ольховського.

Ох, і отримає він у мене зараз! Що це за безглузді ревнощі?