Глава 9

Світало. Сонце лише виглянуло з-за горизонту, як в селі заспівали перші півні. Я ніколи не прокидалась так рано. Самостійно, принаймні. 

На диво, сьогодні пробудження було досить комфортним. Я, лежачи на зручному ліжку, обводила поглядом невеличку кімнату.

Дівчата спокійно досипали. Вони виглядали досить умиротворено. 

Ромашка сіпала ногою з кожним співом пташок. Агата зі Світланою спали тримаючись за руки, їм не заважало те, що їх ліжка знаходились на відстані одна від одної. Відносини дівчат здавались близькими. Я посміхнулась такій картині. На душі було легко. Немов я на своєму місці. 

Ненав’язливий запах літніх трав приємно кружляв по кімнаті. То, скоріш, ранковій росі потрібно дякувати за такий аромат. 

Я вдихнула на повні груди, вбираючи його в себе. Мені нестерпно захотілось вийти на вулицю. На ходу потягуючись, та стараючись не шуміти, я пробралась до виходу. Та піти непоміченою в мене не вийшло. Перед самими дверима скрипнула одна злощасна дощечка.

Агата відкрила свої горіхові очі. Я вже приготувалась слухати нотації, та їх не було. Вона лише провела поглядом від вікна до мене, та лише невдоволено похитала головою. 

Мовляв, “Немає чого шуміти так рано”.

— А я все ж думав, коли ж ти вийдеш. Зачекався вже, — чужий голос - перше, що я почула, переступивши поріг будинку. Це змусило мене злякано зойкнути.

— Що ти тут робиш? — Здивовано запитала. Серце моє, здається було готове з грудей вистрибнути. Злякав мене. Перевела подих та підняла на нього свій невдоволений погляд.

Переді мною стояв той самий молодик, якого мені довелось зустріти на безлюдній дорозі. 

Хлопець стояв, підпираючи стіну будинку,  вальяжно та розслаблено. Ніби й не на чужому подвір’ї був, а в себе вдома. Він склав руки на грудях, а в зубах затиснув якусь соломинку. 

Я оглянула його, захоплюючись, його дивакуватим стилем.

На просту тілесну рубаху, сьогодні він накинув коричневий розшитий жилет. Що підкреслював його насичено-карі очі. Доповнював цей етностиль капелюх з соколиним пір’ям. 

Помітивши мій погляд, хитра усмішка розповзлась по обличчю хлопця.

— Я ж сказав, тебе чекаю, — терпляче повторив він, не зрушивши з місця.

— Але як ти мене знайшов? — Я пройшла трохи далі від будинку, аби нас ніхто не почув, та повернулась до хлопця.

— Не ті питання ставиш, Уляно. Не ті, — він відштовхнувся від стіни, викинув понівечену стеблинку та пішов слідом за мною. — Зовсім неправильні.

— Жнець попереджав мене стосовно тебе, — попередила я хлопця. 

Якби там не було, але в мене не було причин йому довіряти. Та він не розтратив свою веселість після моїх слів. Здавалось, його навіть забавляла моя поведінка.

— Ти сьогодні без своїх трав? — Поцікавилась.

— Як бачиш, мої руки порожні, — для підтвердження він покрутив руками перед моїм обличчям.

— То чому ти тут? — Я набрала повні груди повітря, та вмить затамувала подих. Чомусь мені здалось, що я почую від нього щось важливе.

— Я перевіряв чи діє на тебе дурман-трава, — сказав мені хлопець.

 Я не розумію чи він серйозно зараз, чи кепкував з мене. Просто перевіряв чи діє на мене дурман-трава? Якщо я вийшла і розмовляла з ним зараз, означає це, що вона все ж якось впливає на мене?

— То як, перевірив? — Роздратовано схопила себе за плечі. 

Він дивився прямо на мене, не відводячи погляд. Пронизливо так, що стало не ніяково.

— Перевірив, — Димко нахилив голову вбік. Він розтягував слова, немов грався ними. —  Ти, звісно, дівчина цікава. Та  на тебе вона теж подіяла. 

Хлопець, задумливо глянув кудись поверх моєї голови та незадоволено підібгав губи. Цей жест мені здався знайомим. Я вже бачила цей вираз обличчя, та ніяк не могла згадати де.

— Ти не пройшла мою перевірку, а тому робити мені тут з тобою більше нічого, — хлопець повернув голову в бік будинку. — Передай моїй сестричці палкий привіт. Ромашка засмутиться, як дізнається, що я тут був і її не дочекався.

Ромашка? Точно, тепер картинка в моїй голові склалась остаточно. Ромашка та Димко - брат та сестра, звідси й схожість, і міміка, і жести. То виходить вони обоє наділені даром.

— Ти брат Ромашки? — вражено прошепотіла я.

— Невже ти здивована, Уляно? Я був про тебе кращої думки. Гадав, ти здогадаєшся одразу, як познайомишся з нею. Що ж, це не перше моє розчарування в тобі за сьогоднішній день. А він лише почався, — засмучено вимовив Маківець. Так його, здається назвав Неждан?

 Я невдоволено закотила очі. Вже зібралась оминути його та зайти в будинок, як хлопець мене зупинив. Він не торкався мене. Тільки виставив руку в бік, заважаючи мені пройти. Я підняла на нього погляд - хлопець був серйозним. 

— Ведана завжди новеньких посилає до Правдивого лісу. Перевірку на чесність проходить кожна новенька. 

— Для чого ти мені це кажеш? — Я не розуміла його мотивів. З одного боку я боялась, що він щось замислив.