Розділ 42.1

Осінній бал у школі – подія грандіозна, багатопланова. Але цього року його вирішили вкоротити та організувати звичайний танцювальний вечір у дусі 80-х та 90-х років минулого століття, обравши для танців  музичні хіти тих років. 

Такий варіант запропонувала директорка, у якої, ймовірно, стався напад ностальгії за своєю молодістю, але ідею підтримали одноголосно – і вчителі  і учні.

Ще директорка запропонувала перенести традиційні вікторини, конкурс краси та вибір найчарівнішої пари на зимові свята.

Потім Діна Віталіївна сказала, що всі охочі можуть одягнутися у тому ж стилі – це буде яскраво та образно.

– Тільки без фанатизму, дорогі мої діти! – попередила вона.

Прикраса актової зали – теж дуже цікавий захід.

Звичайно, не всім учням воно до душі, але ми з Яриком вирішили взяти участь, щоб не сидіти вдома, бо до нього на два дні прибули родичі з іншого міста, тому в будинку стояв шум і гамір, а в мене неймовірно складно усамітнитися,  мало того, що мати, напевно, почне рватися в кімнату під будь-яким приводом, так і ще Женька взяла моду підслуховувати!

Мати, звичайно, такої поведінки не заохочувала, проте й крутитися під моїми дверима їй не забороняла... Вона змирилася з присутністю Ярика, але не прийняла його і, як і раніше, вважала, що він мені не підходить.

Першу чверть, завдяки постійним заняттям, я закінчила непогано, а за підсумкову контрольну з алгебри отримала четвірку. Для мене це було неймовірно!

Тамара Михайлівна зателефонувала матері та розписала в яскравих фарбах, як благотворно впливає на мене спілкування з Яриком: я стала спокійнішою, уважнішою, а головне – у мене з'явився інтерес до навчання.

Мати все це вислухала, але залишилася при своєму. 

Вона все одно вважала,  що Данило мені краще підходить, тому що він не стане потурати моїм бажанням, а зможе направити їх у потрібне русло. 

Не знаю, чому мати вирішила, що я неодмінно  повинна стати чиїмось додатком.

Осінній бал призначили на п'яту годину вечора, а прикрашати актову залу ми почали о дев'ятій ранку.

Хлопці   виносили стільці  у комору та прибирали  зі сцени непотрібний мотлох, а дівчата  займалися  декором.

Я залізла на підвіконня і почала прикріплювати до холодного скла жовто-червоне, вирізане з паперу листя.

Застигнув на мить, я тицьнулася носом у холодне скло, невідривно дивлячись на дерева, що тремтіли останнім листям під відчайдушним осіннім сонцем, на тіньову бесідку, на покинуту фонтанну чашу з калюжами від вчорашнього дощу…

Ось уже два з половиною тижнів минуло після того, як я втратила свою силу. 

І мої сни стали звичайними, нічим не примітними, якимись тьмяними. 

Найчастіше, прокидаючись вранці, я навіть не пам'ятала, що мені снилося, і це була вірна ознака того, що життя завмерло.

Раніше, коли я відчувала, що життя завмерло, що в ньому більше нічого не відбувається, то сама починала шукати пригод, а ось тепер не стала цього робити, смиренно прийняла одноманітність днів, і отримала результат, якому здивувалася. 

Виявляється, я жодного разу за цей час не посварилася з матір'ю! Є про що подумати… То невже я, сама того не усвідомлюючи, провокувала всі скандали, аби не залишатися у спокої, аби продовжувати плекати міф про те, що мене ніхто не любить і не розуміє?

– Майє, погано, якщо така задумливість застане тебе десь посеред дороги. Напевно, мені доведеться всюди з тобою ходити,  про всяк випадок! – сказав Ярик,  доторкнувшись до моєї ноги.

Я здригнулася і розсіяно подивилася на нього згори донизу.

– Ми вирішили  нічого не вигадувати. Тамара каже, що бюджет обмежений…

– Все одно гарно! – сказала я, відволікаючись від своїх думок і розглядаючи актовий зал,  який   на очах перетворювався з похмурого звичного місця в якийсь затишний, казковий будиночок.

Під стелею погойдувалися грона повітряних кульок та розкриті парасольки, з краю яких стікали краплі фальшивої води. Паперові гірлянди, прикрашені  штучними вогниками, виглядали нітрохи не гірше за покупні.

Вчитель праці приволок звідкись сухі стебла кукурудзи, три величезні гарбузи та пучки сіна. 

Все це мальовничо розклали у кутку  поруч зі сценою.

Сама сцена  сяяла всілякими відтінками жовтого та червоного. Колонки та магнітофон розташували за рудою ширмою, прикрашеною чорною хмарою, з якої лилися потоки дощу. 

Довготелесий десятикласник у кепці козирком назад, сидів за ноутбуком, принесеним з учительської та з діловим виглядом вивчав добірку музики,  підходящу  для танців.

– Малічева! У тебе листя збилося в одну купу! – заверещала з протилежного боку зали всевидюча Анька, – а їх треба розподілити рівномірно!

– Не подобається, зроби сама, – спокійно відповів їй Ярик.

– Я не можу все робити сама! Майя ж зголосилася прикрасити вікна. Але ж треба виконувати, як належить, хіба ні? – відповіла Анька досить миролюбно.

Я тихенько пирхнула. Треба ж! Сома, виявляється, вміє зі мною нормально розмовляти.