2 499
Там, де завмирає пульс 18+
Сучасний любовний роман
Natalia Borysova автор
В процесі ·
301 стор.
· Повільно оновлюється
Анотація до книги "Там, де завмирає пульс"
Вона мала лише працювати з ним. Закохуватися у власного директора точно не входило в її плани.
Між ними — пристрасть, що надто швидко стирає межу між роботою та бажанням.
Та все ускладнюється, коли спільна робота зводить їх із чоловіком з її минулого. Тим, хто досі кохає її. Тим, хто вже побудував для неї дім. І тепер їм трьом доведеться працювати разом.
Один — вогонь, поруч із яким завмирає пульс. Інший — спокій, у якому нарешті легко дихати.
І коли вона майже дозволяє собі обрати пристрасть, відкривається правда: у житті цього чоловіка є інша жінка. І дитина.
Два чоловіки. Два різні кохання.
І вибір між тим, хто став її домом, і тим, без кого вона не відчуває себе живою.
Між ними — пристрасть, що надто швидко стирає межу між роботою та бажанням.
Та все ускладнюється, коли спільна робота зводить їх із чоловіком з її минулого. Тим, хто досі кохає її. Тим, хто вже побудував для неї дім. І тепер їм трьом доведеться працювати разом.
Один — вогонь, поруч із яким завмирає пульс. Інший — спокій, у якому нарешті легко дихати.
І коли вона майже дозволяє собі обрати пристрасть, відкривається правда: у житті цього чоловіка є інша жінка. І дитина.
Два чоловіки. Два різні кохання.
І вибір між тим, хто став її домом, і тим, без кого вона не відчуває себе живою.
любовний трикутникбос та підлегламаксимум хімії
Зміст книги: 77 глав
Останнє оновлення: 3 дн. тому
132 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ вважаю, добре, що стає все більше таких жінок - які не хочуть "проїхатися" на чужих ресурсах, тому що прагнуть створити своє. Тому що, взагалі то, це найкраща стратегія. Мати власну справу, з опорою на себе, не залежати, на скільки це можливо, від спонсорів. Як же це гарно! Заради цього можна і попрацювати понаднормово, і вкластися. А реакція Алекса також гідна, і він мені все більше подобається. Ох, як вони співпрацювати будуть! Фейерверки емоцій забезпечені)
Я так і думала, що смаки з приводу сукні в них співпадуть. Вибір шикарний, і гарно, що його можна побачити.
Дуже класний ролік ви зняли. Це спеціальна програма візуали так поєднала?
14. Оооо, важливий момент вже близько!
14. Одруківка: половину справи
13. Дуже гарно!)))))
12. Оце так сходили на шопінг! І момент істини) Алекс зрозумів, що перед ним людина, якою не покомандуєш)))
11. А гарно Наталія його відбрила)) "не на співбесіду у квітковий магазин збираюсь"))) прям поставила на місце)
11. одруківка: поки що
10. Дуже гарний розділ, а візуал навіть трохи грайливий)))
9. одруківки: не тільки тому, що
надзвичайно
Невже Наталі так захопилась Алексом, що бажання якнайшвидше встигнути назустріч відійшло на другий план?)
8. Дуже романтична сцена!)
7. А швидко іскра спалахнула!)
6. Трохи дивує, що героїня говорить про такі серйозні речі з чоловіком, якого тільки недавно зустріла і на якого вже розізлилась... але не буду робити поспішних висновків, цікаво, що буде далі)
5. Все правильно - накосячив, хай відповідає. Влетить на штраф, то от не варто було псувати людині важливий день...
4. Оце так зустріч! Емоції просто спалахнули!)))))
3. Дуже гарні описи)
2. Візуал вдалий) розумію думки головного героя: він настільки захоплений своєю справою, що не може припинити продумувати і здійснювати ідеї. Не кожна жінка такий спосіб життя прийме - хіба що, та, яка живе точно так само. Або ж принаймні працює в схожій сфері
2. Цікаво розкривається характер героя. Він створює розкішні будинки для інших, а сам, попри весь свій успіх, так і не знайшов власного щастя. Сподобалося, як через його роздуми поступово відкривається зовсім інша сторона чоловіка, який зовні здається таким самодостатнім. Вже інтригує, як зміниться його життя після зустрічі з Наталією. ❤️
До речі, мені теж було дуже приємно наше літературне знайомство! Дякую, що завітали до мого роману «Нерозділене кохання» і поділилися такими цікавими думками.
29-33( продовження)
Особливо вразило «Ти навіть не розумієш, що зі мною робиш», сказане хрипко, майже крізь подих.
З мінусів лише одне: іноді їхні репліки схожі на психологічні діагнози («ти ховаєшся», «ти перевіряєш мене»), і через це голоси героїв трохи зливаються. Але для цієї сцени це працює.
Тепер гіпотеза. Назва розділу 33 («Звільниш мене, чи підеш на моє весілля?») підказує, що Наталя поставить Алекса перед вибором, а він, швидше за все, після поцілунку знову сховається за контролем і скаже, що це помилка. Тоді вона відчує себе використаною, а Іван, мабуть, виявиться поруч у найгірший момент. Побачимо, чи вгадала.))
29-33
Ці розділи для мене про двох людей, які всіма силами тримають межі, а потім ці межі тріскають. Найбільше зачепило, що Наталя помічає, як дедалі менше добирає слова і вже говорить не про проєкт, а про нього. Її хвилювання поруч з Алексом стає неможливо сховати за професійною ввічливістю, і це зроблено дуже точно.
Алекс нарешті відкрився. Його «Це єдине місце, де я можу контролювати хаос» багато що пояснює: мінімалістичний кабінет, звичку будувати береги перед тим, як пустити воду, навіть холодне «Іван тобі ідеально підійшов би». Мені здається, він відштовхує її саме тому, що боїться втратити контроль. Наталя ж не звинувачує його, а спокійно називає речі своїми іменами: «Тоді ти живеш у дуже самотньому просторі». Це сильно. А «Я тебе не обрав. Я тебе побачив» для мене найсильніша фраза цієї частини.
Їхня розмова в кінці розділу 33 вийшла дуже напруженою. Вона каже «Сухий. Контрольований. Зручний самому собі», він відповідає «Ти ховаєшся за гострими словами і за фліртом». Обидва влучають у найболючіше. Поцілунок після цього не здається випадковим: це не пристрасть заради пристрасті, а момент, коли обом стало неможливо тримати контроль.
Жінкам завжди є більше чого втрачати, ніж чоловікам. Але вони й більш емоційні, та приймають рішення на хвиля своїх миттєвих хочушек. Тому ідеальна ситуація, коли чоловік дає зрозуміти про свої бажання, але й залишає простір для маневру. Як і сталося у Алекса та Наталії. А ще він і справді зрозумів іі коливання. Бо дійсно, не одяг Наталія вибирала. Не знаю, чим все закінчиться сьогодні, але нехай вона вибере себе. Це найважливіше.
Олександра Шен,
Що до того
"Для того, щоб обрати себе, потрібно ще знати - а хто ти є? "
Мені здається, іноді людина й так добре розуміє, чого хоче від життя, у чому бачить своє покликання і яким шляхом прагне йти. Але обов'язки, відповідальність перед іншими настільки обмежують її, що вона просто не має можливості рухатися туди, куди давно кличе душа. І виходить, що людина не загубила себе, вона чудово знає, хто вона і чого хоче, але змушена жити зовсім іншим життям.
Чи це лише виправдовування?
Чомусь прийшла думка - а якщо Алпкса облити водою, зможе він триматися так само гідно, як тримається Наталія перед ліфтом? Тому що завищені очікування до жінок вже дратують. А самозавищені то взагалі треш. Як вона мала виглядати після того, коли Алекс, нехай і ненавмисно, організував брудний душ для людин , яка просто йшла по справах?
Але подальші події малюють Алекса, як справжнього чоловіка. І це взаємне тяжіння. І роздуми про простір Наталії на цьому фоні. День, який здавалося, був спаплюженим, заграв новими фарбами...
Олександра Шен, Найцікавіше, що більшість людей не завжди здатні об'єктивно визначити, де проходить ця межа. І саме тому іноді ми заходимо надто далеко. Буває, що просто не хочемо її помічати, бо нам так зручно. А буває, людина цілком щиро переконана, що поводиться правильно, нічого не порушує і діє в межах допустимого. І це не вона перейшла межу, а всі навколо просто не розуміють її правоти. Мабуть, найскладніше тут навчитися дивитися на власні вчинки не лише зі своєї позиції, а й очима іншої людини.
Читала та насолоджувалася. Поруч з таким чоловіком дійсно хочеться бути. Не як додаток до його мільйонів та комплексів. Бути собою. І він дає Наталії це право. Тому що дійсно сильна людина не потрєбує принижування інших людей для того, щоб відчути власну велич. Алекс сам є особистістю, і пропонує справжнім людям поруч з ним бути такими ж. Це як танок - не вивчений, а інтуітивний. Коли люди рухаються в єдиному ритмі без домовленостей. Тому, що відчувають один одного. Єдине, що дивує, чому Алекс одразу не заспокоїі Наталію, що переживати за запізнення не потрібно? Можна ж було не казати, що він і є цей архитектор. Хоча. Вона ось-ось про це дізнається.
Олександра Шен, Це подарує йому нові відчуття й задовольнить цікавість до її майбутньої реакції. Адже він розуміє, що остаточне рішення все одно залишиться за ним, тоді як Наталія опиниться в ситуації, де майже не матиме вибору. І, мабуть, йому подобаються такі експерименти. Навіть не стільки над людьми, скільки над власними емоціями. Спостерігати, передбачати, а потім бачити справжню реакцію людини й відчувати, що вона викликає в ньому самому.
У цьому, звісно, є певний егоїзм, але це частина його характеру. таким чином Алекс несвідомо намагається оживити самого себе. Внести щось непередбачуване у своє надто впорядковане життя, відчути те, чого йому, можливо, давно бракує. І найцікавіше, що сам він навряд чи це усвідомлює. Йому здається, що він просто вивчає інших людей, хоча насправді, намагається розбудити щось у собі.
17. Оці його слова про те, що вона талановита незалежно від контрактів і майбутніх проєктів — прямо в серденько. Наталія живе у режимі постійної гіперкомпенсації — їй здається, що свою цінність треба постійно доводити новими досягненнями та проектами. І ці слова для неї справді мають вагу.
Natalia Borysova, Ви праві, не лише їй...
У цьому я багато чого свого знаходжу у Наталії)
Наталія не зламалася, вона почала вибудовувати своє нове життя. Але біль у тому, що ми дуже часто будуємо нове з уламків старого. Просто тому, що іншого будівельного матеріалу в нас немає. І отримуємо дивні конструкції, які нагадують впорядкований хаос. А ще проблема в тому, що люди, які кажуть "зберися" гадають, що допомагають нам. Ні, і навіть навпаки. Бо проблема не тільки в голові, але і в тілі. А про нього дуже часто забувають. Але тіло пам'ятає та зберігає усе. І подія з обливанням водою з калюжі, яка неприємна та проблемна, перетворюється на крах світу, нехай і одного дня. Для людини, яка на межі, і тільки но зібрала себе це катастрофа. Але отут і проявляється чоловіча поведінка героя. Він зрозумів, що накоїв лиха, та щиро хоче його виправити. Дуже гідно, не кожна людина так зможе. А з багатіїв - один на тисячу в кращому випадку. Тут аплодую стоячи, особливо реакції Наталії.
Natalia Borysova, Чи вдасться? Залежить від вас. Від того, чи хочете ви жити на повну, проживаючи власне життя, чи так і будете до кінця життя носити маски на благо іншим. І найболючійшим жалем буде - а я ж могла так робити. Чому не робила?
Серед нас багато таких - з нереалізованими сценаріями. Нещасні люди, на жаль.
Про те, як прожити - сьогодні в блозі)
16. Дуже імпонує, що Алекс чесний із нею: "Я б не жалів, а розбирав помилки". Це показує, що він поважає її як рівню і в цілому показує що Алекс зрілий чоловік.
Фінал розділу вийшов неймовірно сильним і тонким. Оця зміна настрою — від іронічних кпинів і жартів до глухої, майже відчутної тиші в машині, дуже відчувається. Наталя чудово розуміє, що тепер їй доведеться вчитися розділяти минуле(маю на увазі їхній ранок з сукнею) й робоче, і саме ця невизначеність створює ідеальну психологію.
Оця філософія ландшафту, де природа і архітектура говорять однією мовою — просто геніально. А як Алекс нею любується і пишається... Ну просто ідеальний чоловік!
Шкода, що немає жодного шкідливого інвестора, який би сказав "а давайте тут зробимо рожеві клумби замість екологічного моху" чи почав би торгуватися за кожну копійку. Наталя чарівна, звісно, але маленький бізнес-скепсис від фінансистів додав би трішечки гостроти в цей ідилічний тріумф!
Дякую за таку цікаву главу. Багато чого дізналася. Досить детально і розумно, на мою думку, продуманий ландшафт та ландшафтні елементи. Тут просто вау❤️❤️❤️
Natalia Borysova, ❤️❤️❤️
Чому він сам? Банальна відповідь - тільки тому, що не зустрів "своєї" людини. На нього дивляться як на гаманець на ніжках, дивака, який міг би мати будь-яку красуню. Тобто не як на живу людину. З власними бажаннями. З болем, який є десь глибоко. І ще ця хвороблива звичка оточуючих - зараз я тебе перероблю, станеш зручним, будеш по свистку бігати, та палку носити. А він так не хоче і не захоче ніколи, навіть якщо це означає самотність назавжди. Бо дозволивши створити таке з собою, він перестане бути собою. І не буде більше прекрасних проектів, креативних рішень, сміливих знахідок. Тому, що це може лише той непричесаний та розуміючий себе чоловік, яким він зараз є. Версія "домашній котик" окрім як бути пухнастим та зручним, нічого не зможе.
І ще - герой чітко вивчив себе, свої бажання, свої слабкості. Заради чого або кого він повинен змінюватись? Поганих рис, таких, як підлість, невігластво, хамство - я не побачила.
Важко розумним людям в цьому світі, важко. Але зрадити себе - смерть. Повільна, але невблаганна.
Олександра Шен, Як же влучно сказано! І наскільки це життєво! Мені дуже подобається ваша філософія, ваші думки та погляд на життя. Це справді круто! ❤️
Окрема подяка за візуали... це так нереально красиво... В Батумі я ще не була)) а тепер хочу!
Олександра Шен, ❤️❤️❤️
Наталія не зламана, вона втратила оріентири. І глобальну віру в людей. А скільки знайомих, яких вона вважала друзями, зібрала ця війна? В такий ситуації вона ще гідно тримається! А ще змогла дати тирси чоловіку, який хоч і без бажання зробити погане, руйнував прямо тут та зараз її життя. Бо отак заявити - ви підете зі мною, бо я вам не довіряю - не кожна зможе. І оце почуття, яке народжується, воно таке тендітне та легке, що хочеться не спугнути... щось невагоме, але таке, що неможливо не бачити. Як туман над рікою зранку.
Вболіваю за обидві команди)
Ще про 18. В коментарі не вдається закінчити думку, мало місця))
Неймовірна деталізація дотиків
Текст описує фізичну близькість надзвичайно трепетно: спокійна стриманість його рук, ніжний дотик до ключиці, погляди та тихий подих. Ця повільність створює відчуття густого, майже фізично відчутного повітря між ними. Супер!!
Глава залишає дуже солодкий, затамований подих і сильне передчуття того, що ж буде далі!
Аліс Веро, мені дуже хотілося передати близькість не стільки через самі дотики, скільки через те, що відбувається всередині героїв у ці миті. Коли навіть найменший рух, погляд чи подих можуть сказати більше за слова.
І я рада, що ви відчули саме цю повільність, адже іноді передчуття буває навіть сильнішим за саму подію. )))
Вітаю Вас з новою книгою! Успіхів бажаю та дуже багато читачів, Наташенька! ♥️♥️
Сергій Олексійович, Дякую :)
Почав читати. Перші три розділи мені сподобалось. Вже цікаво що буде далі))))
Сергій Олексійович, ❤️❤️❤️
28. Цей розділ про те, як ми, самі того не розуміючи, обираємо знайомий біль замість спокою. Наталя відчуває, що з Іваном «напрочуд легко дихати», що можна не добирати слів і не ховати емоції, а з Алексом вона «полум'я», а з Іваном «течія». Вона навіть сама дивується, чому її тягне до напруги. Для мене це найчесніше місце розділу: людина шукає безпеки, а серце веде її в інший бік. Сцена в коридорі, де між двома чоловіками «простір розділився на дві атмосфери», по-справжньому фізично відчутна. Особливо сильне «Я повернуся» і спокійне «Я тут». У цих коротких словах більше, ніж в іншому довгому монолозі.
Іван у цьому розділі, мені здається, дуже виріс. Його «Я не дуже вірю у випадковості» і «Такі місця або відразу стають своїми… або так само швидко стають чужими» звучать і про кабінет, і про них самих. А коли Алекс відмовляє його («Ні») і дає завдання на день, Іван відповідає лише «Зрозумів». Ні докору, ні образи, лише погляд, у якому залишається незавершене запитання. Він мені дуже шкода, і одночасно вражає його гідність. Опис кабінету з панорамними вікнами й живими рослинами теж гарний і створює відчуття простору, який дійсно «надихає ще до першого ескіза».
Аліс Веро, Як же мені приємно читати ваші роздуми! ❤️ Ви настільки тонко відчули внутрішній стан Наталі, що я навіть усміхнулася, читаючи ваш коментар.
А щодо Івана… Мені особливо приємно, що ви помітили його гідність. Він не намагається перекричати Алекса, не доводить свою значущість, але від цього його присутність не стає менш відчутною. Іноді спокій людини говорить про її внутрішню силу значно більше, ніж найгучніші слова.
І ви дуже влучно звернули увагу на «Я повернуся» та «Я тут». Для мене в цих двох фразах теж приховано набагато більше, ніж здається на перший погляд. Два чоловіки, два різні способи бути поруч, два зовсім різні відчуття для однієї жінки.
Дякую вам за таке уважне прочитання! Мені неймовірно цінно, коли читач помічає не лише події, а й те, що залишається між рядками. Саме там, мабуть, і живе найбільше невисловлених почуттів. ❤️
28(продовження)
А ще Алекс знову приймає рішення за неї («Ми виїжджаємо за десять хвилин») прямо при Івані, і це трохи нагадує позначення території. Наталя ж його не заперечує, хоча раніше так цінувала свій вибір.
Моя гіпотеза: Іван не відступить остаточно, але на якийсь час відійде в тінь, щоб не змушувати Наталю. Поїздка на ділянку з Алексом стане для них моментом найбільшої близькості, і саме там, мені здається, спливе те, чого він ще не договорив: про «іншу жінку» з анонсу чи про те, чому Іван так швидко погодився відступити. А Наталя, обравши напругу, зрозуміє ціну цього вибору.
Аліс Веро, )))
Дуже красиво продумані візуали. Браво
Аріна Нова, Дякую)))
Почала читати, і вже з перших сторінок історія приємно зачепила. Дуже подобається стиль написання, легкий, живий, з гарними описами та відчуттям атмосфери. Наталія викликає симпатію, а її бажання почати життя заново й нарешті знайти себе дуже відгукується. І вже цікаво, яку роль у її житті відіграє загадковий архітектор. Із задоволенням читаю далі!
Аріна Нова, Щиро дякую вам за такий теплий відгук! ❤️ Мені неймовірно приємно, що історія зацікавила вас уже з перших сторінок, а Наталія викликала симпатію. Її шлях — це не лише пошук нового життя, а й спроба почути себе, розібратися у власних бажаннях і нарешті дозволити собі відчувати.
А щодо загадкового архітектора… ))) Ох, він ще змусить і Наталію, і читачів багато над чим замислитися! Дуже сподіваюся, що подальші події подарують вам не менше емоцій. Дякую, що вирішили пройти цей шлях разом із моїми героями! ❤️
Враженя, що ви писали свою історію. Зараз Батумі, а життя до? Каховка? Скадовськ? Макіівка? Я з Херсону... І перший розділ для людей, які самі втратили все відгукується кожним словом. Наталія хоча б себе змогла зібрати, та почати рухатися далі. І отримала нагороду за свої дії - всесвіт завжди бачить, хоча і кажуть, що немає справедливості. Думаю, її проект візьмуть. Піду читати далі...
Олександра Шен, Щиро дякую вам за вашу чуйність! ❤️ У цій історії справді багато сповіді, щирості, сумнівів, які хочеться подолати, і впевненості, яку хочеться зміцнити. А ще — любові, сміливості, бажань, за якими стоять пережиті почуття, життєвий досвід і пройдений шлях.
Це моя перша книга, тому іноді було непросто знайти слова, здатні передати всю бурю емоцій, що накопичувалася всередині.
Зізнаюся, я й досі повертаюся до деяких розділів, перечитую, щось коригую, додаю візуали. І помічаю, як разом із моїм емоційним станом змінюється сприйняття написаного. Щось уже дається легше, а щось досі залишається складним.
Тому я особливо ціную читачів, які не просто перегортають сторінки, а справді відчувають історію. Для мене такі відгуки — набагато більше, ніж коментарі. Це резонанс. Відчуття, що думки й почуття, які колись жили лише всередині мене, знайшли відгук у чиємусь серці. І, мабуть, саме заради цього хочеться писати далі.
Дякую вам за те, що так тонко відчуваєте ❤️
11. Неймовірний візуал. Досі кручу його у себе в голові) Алекс вміє сказати лише одне ім'я так, що пульс реально завмирає
Mary Grant, Алекс у нас знає, як справити враження))) Іноді й справді достатньо одного слова, правильної інтонації та погляду, щоб усе всередині перевернулося. ❤️ А ще мені приємно, що візуали довподоби
12 Ох, яка хімія між нимим))
Спочатку може здатися, що Алекс вмикає свій звичний «режим тотального контролю», але як же класно Наталя відстоює свої кордони! Але думаю, що для такої гордої та незалежної дівчини опинитися в сукні, за яку сплатив цей чоловік — це буде ще те випробування
Mary Grant, Ви так тонко відчуваєте їхні характери! ❤️ Алекс справді звик усе тримати під контролем, а Наталя точно не з тих, хто дозволить вирішувати за себе. ))) І саме це протистояння характерів робить їхні стосунки такими цікавими!
Розділ 34 це просто розрив! Яка хімія між героями! До мурах! Натхнення і дякую за історію від якої неможливо відірватися!!!
Бородіна Марія Олександрівна, Ох, як же приємно читати такі емоції! ))) Мені дуже хотілося передати цю неймовірну напругу між героями, коли почуття вже неможливо стримувати, а розум поступово втрачає контроль. І я така рада, що ви відчули цю хімію настільки сильно!
13. Такий світлий і теплий розділ попри всю попередню напругу ✨ Читаєш і сама ніби робиш глибокий вдих разом із героїнею.
Mary Grant, Як же приємно, що ви відчули саме це! ❤️ Мені хотілося, щоб після всіх емоційних гойдалок героїня нарешті змогла хоч трохи видихнути, відпустити напругу й просто побути в моменті. Адже в житті теж так буває: іноді нам потрібні не відповіді на всі запитання, а хоча б маленька мить спокою, щоб знову почути себе. Дякую, що так тонко відчуваєте настрій історії! ))
19-21
Ці три розділи мені здалися найпсихологічнішими з усіх. Тут майже нічого не відбувається зовні: дорога додому, тиша в машині, вечір біля каміна, думки в ліфті. Але напруга між героями відчувається сильніше, ніж у гучних сценах. Особливо вразила репліка Алекса «Я не був упевнений. Я просто відчував» і його «Чекаю, поки воно стане взаємним вибором». Для чоловіка, який звик отримувати те, чого хоче, така стриманість дорогого коштує. А коли він тримає в руках пляшку вина й розуміє, що навіть маленький вибір сьогодні має інший зміст, я мало не бачила, як усередині нього щось зсувається.
Монолог Наталі в розділі 21 мене по-справжньому зачепив. Вона все життя будувала самоцінність на контролі: «поки все вирішую сама, я сильна». А поруч з Алексом ця конструкція тихо розсипається. Страх у неї не перед його силою, а перед тим, що поруч з ним більше не можна прикидатися, що тобі нічого не потрібно. І ще один точний штрих: вона боїться не самого боргу, а того, що доведеться розплачуватися собою, своїми межами, самоповагою. Це дуже знайомий, дуже жіночий і дуже людський страх. Фраза «ми не стаємо слабшими, ми просто перестаємо ховатися» взагалі варта окремої цитати.
Natalia Borysova, Вам вдалося ⭐✨⭐
19-21( продовження)
З мінусів скажу лише одне: Наталя сумнівається, чи потрапила до проєкту, бо Алекс «побачив у ній красиву жінку», але в розділі 14 було сказано, що замовники обирали анонімно. Якщо це її внутрішня невпевненість, то вона цілком зрозуміла, але хотілося б, щоб вона хоч раз згадала про цей факт.
А тепер моя гіпотеза. Наталя вирішила прийти завтра «з чистого аркуша», але жодного чистого аркуша не вийде, бо Іван помітить зміни, а на роботі їх зіштовхне реальність. Її страхи «приховано мотиву» і «тепер твоя черга» здаються мені підготовкою до того, що з'ясується якась правда про Алекса, і ця правда зачепить її саме в найболючіше місце: чи справді він був щирий. Хочеться вірити, що ні, але дещо напрягає.
Natalia Borysova, ❤️❤️
18! Ого, яка неймовірно прониклива та чуттєва глава! Вона така «гаряча», але це не просто пристрасть чи фізичне тяжіння — це дуже тонка, глибока та доросла еротика, де кожна деталь працює на відчуття.
Ось кілька моментів, які роблять цю сцену особливою та викликають справжні мурашки:
1. Перехід точок зору та внутрішній контраст
Сцена сприймається надзвичайно живо через те, як майстерно передано зміну сприйняття — від її хвилювання, сумнівів і поступового розчинення в дотику до його внутрішньої боротьби. Спершу ми бачимо, як вона втрачає контроль і забуває про всі межі, а потім потрапляємо в його думки й бачимо, як сильно він її бажає, але водночас стримує себе ради неї.
2. Повага та свобода вибору
Найсильніший емоційний акцент цієї глави — це його свідоме рішення зупинитися на самому піку. Це робить героя неймовірно привабливим та шляхетним: «Я не хочу забрати в тебе найважливіше — право зробити цей вибір самій».Він відступає не через брак бажання, а тому, що хоче не просто тіла, а всієї її — її думок, сміху, щирості та свідомого рішення бути з ним. Це піднімає градус напруги ще вище, адже тепер цей зв'язок стає не випадковістю під впливом моменту.
Ще про 16-17.
З незначних мінусів скажу лише одне: за один день героїня проходить дуже багато: від калюжі до майже поцілунку, тож емоції розвиваються стрімко. А Алекс знову вирішує за неї («Я вже попередив Івана»), хоча жартом це пом'якшено. Втім, героїня сама це помічає, і мені цікаво, чи буде це далі грати роль.
Тепер моя гіпотеза. Мені здається, що найближчим часом Наталя спробує дозволити собі щастя, але її провина через від'їзд з України та страх, що щастя після втрати схоже на зраду, ще дадуть про себе знати. Ймовірно, з'явиться й та інша жінка з дитиною у житті Алекса, і тоді його «я не дам тобі впасти» зіткнеться з тим, що він сам щось недоговорює. Іван, думаю, залишиться тим, хто лишився «вдома»: поруч і надійний, але трохи в тіні. Побачимо, чи вгадала! ☺️
Глави 16-17.
Ці розділи для мене про те, як людина вчиться не доводити свою цінність. Найсильніше зачепило, коли Наталя розуміє, що все життя доводила світові своє право бути собою, а потім просто втомилася бути сильною. А поруч опиняється чоловік, який не вимагає від неї «ще трохи старатися», а каже, що вона вже достатньо зробила. Її сльози тут не слабкість, а полегшення: хтось уперше за довгий час не поставив їй планку. Це дуже точно й дуже по-людськи. Я сама завжди хотіла поруч такого партнера))
Алекс у цих розділах відкрився для мене з нової сторони. Його «Бо сумніви не заважають мені ухвалювати рішення» та «достатньо, щоб навчитися не повторювати одні й ті самі» звучать як фраза людини з досвідом. Мені сподобалося, що Наталя спершу сприймала його впевненість як нахабство, а потім побачила, що він не боїться незручних запитань і не намагається завжди мати рацію. Ця поступова зміна ставлення передана дуже живо. Сцена на оглядовому майданчику з нічним Батумі й тишею, яку не треба заповнювати, ніжна й атмосферна. Гумор («нервів псувати не треба, це виходить само собою») теж гарно розряджає напругу. Описи Батумі- окремий плюс, знайомлюсь з містом))
Прочитала глави 12-15. Враження:
Що працює:
Перемикання між Наталею, Алексом та Іваном дає динаміку. Новий ритм, про який ви писали в одному з коментарів, помітно відчувається: коротші абзаци, швидші реакції.
Репліка Алекса «Просто будь собою» перед виходом до залу тепла й природна, без пафосу попередніх розділів. Для мене це дуже важливо і помітно, бо пафос , коли він є, дратує.
Трикутник виразніший. Іван мало не втрачає самовладання, побачивши Наталю, і дивиться лише на неї під час презентації. Алекс це помічає й мовчить.
Робочі деталі (кошторис, поливи, локальні рослини, витрати на обслуговування) створюють відчуття справжньої роботи. Ви не дизайнер сама?))) Дуже достовірний опис.
Візуали вдалі, особливо сцена презентації. Це ж скільки над нею у вас було роботи!
Аліс Веро, ❤️❤️❤️ дякую
А тепер трішки покритикую))
Презентацію можна було б зробити трохи короче виключно через те, що вона загальмувала той динамічний ритм, який ви хотіли передати. Вона цікава, реалістична, але це ж не буклет. Можна було б скоротити на 1/4.
І ще- на презентації не було завдано жодного складного питання, жодного опонента. Всі відразу в повному захваті. Занадто гладко. Трохи не вистачає напруги.
Англійські терміни. Знаю, сама в Фатальному обміні використовувала трохи діалогів, але найпростіших і задля того, щоб відчувалось, що моя пара за кордоном. У вас це саме термінологія. Вона зрозуміла фахівцям, а пересічному читачеві ну так собі...Але це дрібниці і можна на них не зважати уваги. Там загалом неважко здогадатись, про що мова))
Повертаюсь до плюсів)) Ще раз-
новий ритм справді відчувається: сцени динамічніші, перемикання між Наталею, Алексом та Іваном тримає в напрузі, а тон став енергійнішим. Найбільше сподобався момент, коли Наталя розуміє, що втомилася бути сильною і що поруч із Алексом їй не треба нічого доводити.
Загалом глави цікаві, і мені подобається, як розвивається історія.
Natalia Borysova, ❤️❤️
До розділу 5:
Оцей розділ уже відчутно оживив їхню динаміку. Сподобалося, що вона не мовчить і вміє відстоювати себе, а він не тисне словами, а більше показує ставлення вчинками. І трохи гумору тут дуже доречно ?
Мені подобається, що між ними немає миттєвої «ідеальної» близькості. Є напруга, незручність, різні характери — і через це цікавіше спостерігати, як вони поступово зближуються.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати